Американський вчений Карл Саган мав українське походження. Він досліджував космос, шукав позаземне життя та став одним з перших популяризаторів астрономії. Упродовж життя Саган опублікував понад 600 наукових статей та понад 20 книг, у тому числі науково-популярних. Він долучився до створення науково-популярного серіалу «Космос: персональна подорож», який переглянуло понад 500 мільйонів людей з 60 країн світу. За його науково-фантастичним романом «Контакт» зняли однойменний фільм. Розповідаємо більше про життєвий шлях фаната та дослідника космосу на i-new-york.
Дитинство та вибір професії
Карл Едвард Саган, майбутній астрофізик, астроном та популяризатор науки, народився 9 листопада 1934 року у Нью-Йорку. Його батьки емігрували до США з України. Мати народилася на Львівщині. Тато походив з Кам’янця-Подільського. У небагатій єврейській родині зростала також донька Керол.
Батьки Карла не були дотичними до світу науки, але, помітивши допитливість сина, підтримували його розвиток. Одним із найяскравіших спогадів дитинства майбутнього науковця стали відвідини Всесвітньої виставки у Нью-Йорку у 1939 році. Хлопчику ще не виповнилось і 5 років, та цю подію він запам’ятав на усе життя. Його вразили і зачарували незвичайні винаходи, що перетворювали світ на місце справжніх чудес.
Роки здобуття середньої освіти Карл провів у звичайній школі. Атмосфера там не надто сприяла творчості, але дух до пізнання навколишнього світу підтримувало Карлове захоплення фантастикою. У 7 років він вперше завітав до планетарію, після чого визначився у виборі своєї професії. Хлопчик вирішив присвятити життя вивченню космосу.
Освіта та початок кар’єри
У 1951 році Карл Саган став студентом кафедри фізики Чиказького університету. Її очільником тоді був легендарний науковець Енріко Фермі. Середовище в університеті було зовсім іншим, ніж у школі. Викладання проводилось на найвищому рівні, а серед лекторів були справжні зірки тогочасної науки. Так, свою дисертаційну роботу на тему «Дослідження фізики планет» Карл Саган виконував під керівництвом відомого вченого Джеральда Койпера, який відкрив супутники Урана і Нептуна. Ступінь доктора астрономії й астрофізики Саган здобув у 1960 році.
Ще у роки навчання його вирізняла серед однокурсників уява та сміливість у науковому прогнозуванні. Так, усупереч загальноприйнятій на той момент думці він припустив, що поверхня Венери являє собою розпечену пустелю через парниковий ефект. Також Саган передбачив, що на супутнику Сатурна Титані є моря з метану та етану, а під крижаною кіркою супутника Юпітера Європи ховається океан води. Через багато років дослідницькі апарати підтвердили ці гіпотези.
Крім того, молодий науковець завжди говорив про те, що науку потрібно популяризувати. Однокурсники іноді кепкували з незвичайних ідей Сагана, але той завжди був певен у своїй правоті.
Захистивши дисертацію, він почав власні наукові дослідження та писав наукові статті у незвичному та цікавому стилі. Їх читали люди, далекі від наукової сфери, адже могли зрозуміти представлений матеріал і їм це подобалось. Так Карл Саган зробив перші кроки до популяризації науки.
Цікаво, що його становлення як астрофізика мало «український акцент» завдяки праці науковця українського походження Йосипа Шкловського. Книга «Всесвіт, життя, розум» (1962 рік) стала для молодого астрофізика настільною. У 1966 році він зробив її переклад, доповнив та видав під назвою «Розумне життя у Всесвіті». Саме з цього моменту почався блискучий популяризаторський шлях Карла Сагана та його визнання у світі.
Науковець та популяризатор науки
У 1960 році Карл Саган став асистентом Йоркської обсерваторії Чиказького університету. Потім працював у Каліфорнійському університеті в Берклі та Стенфордському університеті. З 1962 до 1968 року був викладачем астрономії Гарвардського університету, а також працював у Смітсонівській астрофізичній обсерваторії.
Його наступною роботою стала посада професора астрономії та космічних досліджень Корнелльського університету. У цьому закладі освіти він також очолив лабораторію з вивчення планет й саме тут працював до кінця життя. Карл Саган досліджував поверхні Марса та Юпітера, розробив «парникову модель» атмосфери Венери та змоделював синтез органічних сполук, які вперше з’явились у земній атмосфері.
У 1979 році науковець заснував Планетне товариство, яке об’єднало землян, зацікавлених темами космосу та майбутнього нашої планети. У межах цієї діяльності Саган із колегами написав наукову працю-попередження людству щодо наслідків ядерної війни.
Науковець брав участь у таких програмах космічних досліджень, як вивчення:
- Венери («Марінер-2», 1962 рік),
- Марса («Марінер-9», 1971-1973 роки та «Вікінг-1» і «Вікінг-2» у 1976 році),
- Юпітера та Сатурна («Вояджер-1» та «Вояджер-2» упродовж 1977-1981 років).
Він також активно брав участь у конференціях, наукових дискусіях і завжди виступав дуже яскраво. Його сміливі ідеї та яскравий стиль викладення приваблювали слухачів.
Варто зазначити, що саме Карл Саган вперше запропонував не лише відправляти позаземним цивілізаціям послання, а й залишати для них артефакти. За його участі були створені капсули часу для відправлення у галактику: меморіальна дошка «Pioneer» і Золоті диски «Вояджера». Коли міжпланетний апарат «Вояджер» у 1990 році надіслав знімок Землі з космосу, науковець назвав його «бліда блакитна цятка». Це фото він часто демонстрував на своїх лекція і публічних виступах.
З метою популяризації науки Карл Саган писав книги, наприклад, «Світ, повний демонів. Наука, як свічка у пітьмі» та «Наука в пошуках Бога». Багато з них розвінчували популярні міфи. У книзі «Блакитна цятка: космічне майбутнє людства» він поєднав власні філософські роздуми з описами досліджень планет і супутників. У 1985 році разом із дружиною Е. Друян видав книгу «Комета» про комету Галлея.
Крім того, він створив перший науково-популярний телесеріал «Космос: персональна подорож», написав книгу і сценарій до фільму «Контакт». За цю книгу видавництво заплатило автору нечуваний на той час аванс у розмірі 2 млн доларів. Та найголовніше – досліднику вдалось зробити тему космосу близькою та цікавою багатьом людям на нашій планеті.
Визнання та кінець життя відомого дослідника космосу
Карла Сагана відзначили багатьма престижними відзнаками та преміями ще за життя. Його нагородили найвищою відзнакою Національної академії наук США «за значний вклад у використанні науки на благо суспільства». За книгу «Дракони Едема. Роздуми про еволюцію людського мозку» науковець став лауреатом Пулітцерівської премії.
У 1994 році Саган захворів на мієлодисплазію. Лікування тривало два роки. Він пережив три трансплантації кісткового мозку від своєї сестри, але помер від пневмонії 20 грудня 1996 року. Відомому вченому було 62 роки. Його поховали на кладовищі Лейк-В’ю в Ітаці, Нью-Йорк.
У 1998 році відділення планетології Американського астрономічного товариства заснувало медаль імені Карла Сагана за успіхи в поширенні наук про планети. На Марсі на честь Карла Сагана назвали кратер. Його книги залишаються джерелом натхнення та пізнання незвіданого космосу, відкритого для кожного з нас.