Нью-Йорк, як ми всі звикли чути, місто, яке ніколи не спить. Але якщо не дивитись поверхнево, то насправді він славиться не лише своїми яскравими вечірками та гучними фестивалями, але й багатою історією, сповненою видатними особистостями, які залишили свій чималий слід у культурі та мистецтві Америки. Одним з таких відомих та талановитих особистостей є Джозеф Мітчелл – обдарований журналіст і письменник, чиї твори про життя міста і його мешканців стали справжніми шедеврами літератури. Далі на i-new-york.
Його здатність передавати атмосферу Нью-Йорка, розкривати унікальні історії простих людей і незвичайних місць зробила його роботи неоціненними джерелами натхнення для майбутніх поколінь.
Ранні роки письменника
Мітчелл народився 27 липня 1908 року на фермі свого діда по материнській лінії поблизу Фермонта, штат Північна Кароліна. Він мав п’ять молодших братів і сестер: Джек, Елізабет, Лінда, Гаррі й Лора. Батько письменника був фермером з вирощування бавовни та тютюну в четвертому поколінні. Всі в сімʼї сподівалися, що Мітчелл колись продовжить сімейний бізнес, але сталось не так, як гадалось.
Авантюрна особистість Мітчелла у дитинстві суперечила непохитній трудовій етиці його батька та традиційним південним цінностям. Саме з дитинства звʼязок батька та сина був “обірваний”.
З юних років Мітчелл був вражений природою світу. Він любив лазити по деревах, і це було одне з небагатьох занять, яке давало волю його юній уяві. Крім того, він намагався якомога частіше тікати на болота, оскільки це дозволяло йому відчувати зв’язок із навколишнім світом.
Мітчелл заявляв, що вода загіпнотизовувала його. Письменника все в ній цікавило: нерухоме чи рухоме, живе чи мертве.
Освіта Мітчелла
У 1925 Мітчелл покинув сімейний будинок і вступив до коледжу Університету Північної Кароліни в Чапел-Хіллі. Бувши фахівцем з журналістики, він був чудовим студентом університету, і ще він досяг успіху в гуманітарних курсах, таких як історія, мова, музика та література.
Згодом окрім навчання, Мітчелл почав писати для університетського літературного журналу та газети як спортивний репортер. На жаль, письменник не мав здібностей до точних наук, наприклад, до математики, тому він не зміг успішно закінчити навчання. Він покинув коледж і переїхав до Нью-Йорка в 1929 році.
Початок карʼєри
Мітчелл переїхав до Нью-Йорка в 1929 році, у віці 21 року, і протягом наступного десятиліття працював у газетах, таких як “The New York World”, “New York Herald Tribune” і “New York World-Telegram”. Іноді він публікував до трьох статей на день, делікатно та обережно писав про незначних знаменитостей міста, бандитів і простих робітників. В той самий час, він намагався писати фантастику.
Мітчелл любив починати із влучного, “забійного” речення, сильного, як ковток віскі. Наприклад, Джозеф писав: “Джо Гулд – це безтурботний і виснажений маленький чоловік, який протягом чверті століття був відомим у кафетеріях, закусочних, барах і забігайлівках Грінвіч-Вілледж” — саме так починається його відомий нарис про Гулда, волоцюги, який стверджував, що працює над хронікою з 9 мільйонів слів про підслухані розмови під назвою “Усна історія нашого часу”.
Цікавий факт: Мітчелл захоплювався маловідомими фактами: хто ще знав би, що “желатиноподібні повітряні міхури” вздовж хребта тріски називаються “звуки”? У “Могилі містера Хантера”, портреті афроамериканської спільноти на Стейтен-Айленді, Мітчелл перерахував польові квіти та бур’яни, які він знайшов на кладовищі: “смілка, єрусалимський дуб, підмаренник, золотарник, чіплячка, льон звичайний, кульбаба, реп’ях,” та багато інших. Деякі з них були йому незнайомі, про що він ретельно зазначив, додавши, що він зібрав зразки, щоб пізніше розглянути їх під лупою.
Ймовірно, саме ця увага Мітчелла до деталей, навіть метушливість, викликає у читачів відчуття зради, розчарованих вільним поводженням Мітчелла з фактами. Навіщо перераховувати всі ці квіти — і визнавати обмеженість його досвіду? Навіщо повідомляти, що містер Флуд їсть “звуки” тріски на сніданок? На це відповідей ще поки не знайдено, але творчість Мітчелла запамʼяталась саме такою — уважною до деталей у творах так і в житті.
Мітчелл у своїх напрацюваннях любив казати, що він не прагне до поверхневої точності, і що він намагається уникати “надточності” або “надмірної документальності”.
Мітчелл у творах вибирав цікаві постаті, життя яких відкривало шляхи для дослідження широких тем, близьких до його власних проблем: досвід вигнання, “інакшості”, ностальгії за зникаючими світами.
Він шукав правду, без іронії, так само як це роблять письменники-фантасти: спираючись на безпосередній досвід, щоб прояснити людський стан. Мітчелл був вірний тій інформації, яку він збирав про реальних людей, чиї погляди він досліджував: його історії, за його словами, “твердо ґрунтувалися на фактах”. Мітчелл вважав, що завдяки історіям персонажів, він міг відображати його власний унікальний спосіб бачення світу.
У нью-йоркському журналі Чарльз Макграт зазначав, що критик Стенлі Едгар Хайман перший помітив, що люди, про яких писав Мітчелл, все більше і більше були схожі на нього самого: одинаки, депресивні люди, особи, які ностальгують, бродяги, які гуляли по набережній, охоронці.
Психічне здоров’я письменника
Мітчелл страждав від депресії все своє життя. Не найкращі стосунки з батьком та віддаленість від сімʼї зробили Мітчелла ізольованим протягом більшої частини його життя. Відомо, що письменник жив у епоху психології, яка фокусувалася виключно на тривозі. Симптоми депресії чітко виявлялися у житті лише наприкінці кар’єри.
Багато колег Мітчелла, а також його біограф Томас Кункель розповідали, що на психологічне здоровʼя впливали його ж твори. Зокрема найбільший впливове напрацювання Мітчелла – “Секрет Джо Гулда”. У творі головному герою Джо Гулду довелося піти з дому, бо він не вписувався в суспільство, так само як Мітчеллу довелося піти з дому, бо він не поділяв думки з сімʼєю, особливо з батьком.
З 1964 року і до смерті 1996 року Мітчелл щодня працював у своєму офісі, але більше нічого не публікував. Хоча він щосили намагався публікуватися, він написав сотні сторінок рукописів для кількох творів, включаючи власні мемуари, які в майбутньому широко використовувались під час написання біографії Мітчелла.
Унікальні твори Мітчелла
- “Нагорі, у Старому готелі”. “У старому готелі” Джозеф Мітчелл досліджує рибний ринок Фултона в Нью-Йорку, зокрема ресторан “Sloppy Louie’s”. Він зображує власника приміщення та повністю аналізує персонажа, перш ніж відправити читача разом із Луї у стару ліфтову шахту та дослідити покинутий та відгороджений простір старого готелю.
- “Могила містера Хантера”. У цьому нарисі Мітчелл описує свою подорож на Стейтен-Айленд, де він зустрічає старого афроамериканця, на ім’я Джордж Хантер. Твір в основному зосереджений на розмові між Мітчеллом і Хантером, який розповідає про своє життя, громаду, історію афроамериканців на острові, а також про старе кладовище, де поховані його предки. Мітчелл майстерно передає атмосферу місця, детально описуючи навколишнє середовище, включаючи дикі квіти та бур’яни на кладовищі, і розкриває глибокі особисті та історичні контексти через призму життя одного чоловіка. Як ми писали вище, Мітчелл любив природу та був вкрай уважний до деталей, так от нарис “Могила містера Хантера” є яскравим прикладом того, як Мітчелл ставився до деталей та його здатності перетворювати звичайні життєві історії на захопливі літературні твори.
- “Капітан Драггера” – нарис вкотре про людину, через яку Мітчелл намагався транслювати свої емоції у творі. Нарис зосереджується на повсякденних труднощах і радощах капітанського життя, а також на взаємодії з іншими рибалками та природою.
- “Секрет Джо Гулда”.
Використані джерела: