Протягом 19 століття Нью-Йорк стикався з епідеміями хвороб, які вбивали тисячі людей. Жовта лихоманка, яка мала декілька хвиль захворювання, холера, іспанський грип та багато інших хвороб, які викликали високий рівень смертності. Далі на i-new-york.
Як відомо, медичних знань на початку 19 століття було недостатньо для боротьби з цими епідеміями. На той момент лікарі просто мали можливість експериментувати на хворих на чуму чи на інші хвороби. На жаль, це загальмувало розвиток законних методів лікування, які б допомогли пацієнтам одужати. Слабка міська влада також сприяла поширенню хвороб, оскільки не розслідувала та не використовувала методи викорінення захворювань.
Насправді муніципалітети докладали небагато зусиль, щоб протистояти загрозі захворювань, крім впровадження карантину. Ніхто не визнавав зв’язку між захворюваннями та відсутністю належної санітарії.
Про те, як місто боролось з епідеміями далі у статті.
Жовта лихоманка
Точні статистичні дані про ранні спалахи жовтої лихоманки знайти важко. Проте, в 1702 році лорд Корнбері, колоніальний губернатор Нью-Йорка, писав, що за десять тижнів хвороба забрала до п’ятисот осіб різного віку і статі. У той час населення Нью-Йорка становило приблизно 5000 осіб, тобто близько 10% жителів міста померло менш ніж за три місяці.
Справжня причина жовтої лихоманки тоді була невідома. Спочатку вважалося, що головними переносниками були комарі. Багато хто навіть припускав, що хвороба поширюється через вживання або вдихання парів гнилої їжі або кави. У 17 й 18 століттях з’явилися нові версії, включаючи погані санітарні умови та зростання рівня імміграції. Остання версія була настільки поширена, що жовту лихоманку стали називати “хворобою чужих людей”.
Щоб запобігти поширенню спалахів жовтої лихоманки в 1793 році в Нью-Йорку створили перший Департамент охорони здоров’я.
Департамент прийняв кілька суворих законів про карантин, створив комісію для управління сферою охорони здоров’я й уповноважив Загальну рада міста прийняти санітарні розпорядження і призначити санітарного інспектора.
Одне з місць карантину — ферму за межею міста на березі Іст Рівер під назвою “Bellevue” — купила в 1798 році міська лікарня. Незабаром лікарня “Bellevue” стала основним місцем для ізоляції тих, хто захворів.
У 1799 році в Нижньому Мангеттені утворили “Мангеттенську компанію”. Вона мала забезпечувати населення чистою водою. Організація проклала кілька дерев’яних труб в нижній частині Мангеттена, і вперше нью-йоркці отримали проточну воду.
Холера
Коли холера зʼявилась в Нью-Йорку влітку 1832 року, багато експертів не змогли визначити причину захворювання. Зазначимо, холера поширюється через заражену їжу та воду та викликає сильну діарею і блювоту. Якщо не лікувати, у постраждалих може виникнути сильне зневоднення та смерть.
Тисячі громадян померли протягом кількох тижнів після того, як холера прибула на береги США. Така сама епідемія сталася в 1849 і 1866 роках, перш ніж жителі Нью-Йорка навчилися стримувати хворобу.
На початку 1830-х років кількість населення Нью-Йорку почала стрімко зростати, на тлі цього холера почала вражати ще більшу масу людей.
На жаль, багато американців вірили, що Сполучені Штати не постраждають від хвороб, які згодом називатимуться справжніми епідеміями.
Холера почалася у Східній Європі, потім поширилася по всьому континенту, перш ніж досягти Сполучених Штатів. Коли холера вразила місто в 1832 році, вона найбільше вразила робітничий клас. Вищий клас вважав це ще одним доказом моральної розбещеності серед найбідніших жителів Нью-Йорка. Навіть лікарі стверджували, що моральний статус має найважливіше значення для здоров’я людини. До кінця літа 1832 року приблизно 3000 жителів Нью-Йорка померли від цієї хвороби.
Між 1832 і 1849 роками Нью-Йорк став ще більш густонаселеним. Імміграція вибухнула через голод, який стався в Ірландії. Через це палати в центрі міста стали переповненими. Коли в 1848 році холера спустошила Європу, вона незабаром “повернулася” до Сполучених Штатів. Хвороба “прибула” в грудні на борту судна з хворими пасажирами. Частина пасажирів втекла на Мангеттен, де хвороба почала поширюватися ще до настання нового року.
На щастя, морозна зима обмежила поширення холери. Протягом перших кількох місяців 1849 року було зареєстровано кілька випадків, але коли погода потеплішала, спалах розрісся, досягнувши масштабів епідемії до червня. На той момент більшість медичних працівників прийняли переконання, що холера є “переносною”.
Вже в 1860-х роках медичні працівники, а також місцеві органи наважились створити різні організації здоровʼя, які в майбутньому запобігали поширенню хвороби.
Іспанський грип
Іспанський грип — ще одна страшна хвороба в історії Нью-Йорку.
Про захворювання мешканці мегаполіса дізнатись з корабля, який прибув до міста. Тоді повідомили, що 10 пасажирів корабля й 11 членів екіпажу хворі. Тож команда лікарів і чиновників чекала на пірсі, щоб зустріти норвезьке судно “Bergensfjord” і, разом з кораблем зʼявились перші випадки в місті найсмертоноснішої пандемії в сучасній історії людства.
Це було 11 серпня 1918 року. Корабель пришвартувався, хворих терміново доправили до найближчих лікарень. Виявилося, що все під контролем. Потім прибуло ще більше хворих.
Хвороба поширювалася зі швидкістю світла. Цифри спочатку повільно зростали, а потім різко зросли, наче їх підхопила величезна хвиля, яка неслась з шаленою швидкістю.
Керівник департаменту з охорони здоров’я Ройал Коупленд в інтерв’ю “The New York Times” 19 вересня 1918 року розповідав, якщо люди хворіють в приватних будинках або квартирах, тоді лікарі за згоди влади залишали хворих вдома на строгому карантині.
Хворих жителів пансіонатів влада наказувала негайно переводимо в міські лікарні, де їх тримали під суворим наглядом.
За словами Коупленда, місця в лікарнях з таким суворим підходом катастрофічно не вистачало, тому доводилося переобладнувати інші місця під лікарні, щоб вилікувати та зберегти життя якомога більшій частині населення.
На жаль, іспанський грип убив десятки мільйонів людей у всьому світі, включаючи 675 000 людей у Сполучених Штатах. У Нью-Йорку померло понад 20 000 людей. Насправді керівництво міста називало це доволі позитивною динамікою та вважали, що втрати кількість смертей могла б бути значно вищою.
Поліомієліт
Поліомієліт був погано вивченим захворюванням у ту епоху, і на той час не існувало вакцини проти хвороби. Офіційні зусилля, щоб зупинити його поширення, полягали в основному в запровадженні карантину, закритті громадських місць і у використанні хімічних дезінфікуючих засобів для очищення територій, де була присутня хвороба. Для лікування та карантину хворих у різних місцях міста створено спеціальні поліомієлітні клініки.
У суботу, 17 червня 1916 року, в Брукліні, штат Нью-Йорк, було офіційно оголошено про існування епідемії поліомієліту. Протягом того року в Сполучених Штатах було зареєстровано понад 27 000 випадків поліомієліту та понад 6 000 смертей, причому понад 2 000 смертей лише в Нью-Йорку.
Згідно з даними Департаменту охорони здоров’я Нью-Йорка, до червня 1916 року в Брукліні було зареєстровано 114 підтверджених випадків дитячого паралічу, практично всі вони були в старій частині Південного Брукліна.
Розпал епідемії тривав з червня по листопад. Як тільки випадки почали вщухати, підприємства знову відкрилися, і громадський страх зменшився. Загальний рівень смертності в усьому місті, за оцінками, становив близько 25%, і хвороба залишила значно більше паралізованих.
Використані джерела: