Ім’я Гертруди Елайон добре відоме у наукових колах. Вона була хімікинею, фармакологинею та людиною, яка обожнювала досліджувати щось нове. Перші противірусні та ліки проти СНІДу, препарати, які зробили можливою трансплантацію органів, та протиракові – список її здобутків просто величезний. Завдяки стійкості та допитливості жінки світ зробив великий крок вперед у боротьбі з багатьма хворобами. Гертруда також є прикладом для всіх, хто зараз на шляху до своєї мрії. Перед науковицею зачинялись всі двері й вона піддавалась гендерній дискримінації, жінка роками шукала роботу й наполегливо вивчала невідоме. Та попри все Гертруда Елайон не здалась й отримала найвищу нагороду – здорових пацієнтів та Нобелівську премію. Далі на i-new-york.
Шлях до мрії
Гертруда Елайон народилась, зростала, працювала та жила у Нью-Йорку. Її сім’я мала єврейське походження, а батьки перебрались до США ще у підлітковому віці. У мегаполісі мати й батько змогли реалізуватись та забезпечити гідне життя своїм дітям. Так, тато Гертруди працював стоматологом, а простора квартира родини прилягала до його лікарського кабінету. Мати ж доглядала за дітьми та була надзвичайно розумною жінкою. Саме вона надихнула доньку на усі її звершення. Елайон завжди наголошувала на тому, що хоч її мама не мала вищої освіти, проте мудрості їй не бракувало. Тож Гертруда перейняла у рідних лише найкраще – жагу до знань, наполегливість та віру у власні сили. Змалечку майбутня хімікиня хапалась за все й одразу. Тож передбачити її кар’єру було неможливо. Вона цікавилась історією й акторською справою, мовами та наукою. І, як не дивно, Гертруда в усьому досягала успіху. Проте безтурботне життя для дівчини закінчилось досить рано.
Спершу родина втратила статки через крах на Волл-стріт у 1929 році, потім стався переїзд, а далі трагедія, яка особливо зачепила дівчину. Хоч сім’ї довелось змінити спосіб життя й перебратись в менше помешкання, проте Гертруда згадувала той період з усмішкою. Тоді в неї з’явився менший брат й діти мали щасливе дитинство. Елайон навіть змогла закінчити школу у 15, бувши справжнім вундеркіндом. Однак у тому самому віці дівчина втратила чи не найдорожчу людину у своєму житті – дідуся. А він помер від раку шлунку. Ця подія настільки вразила дитину, що сумнівів щодо майбутньої професії не було. Гертруда прагнула припинити страждання усіх хворих й винайти ліки від раку. Оскільки Елайон мала дуже чуйне серце й не могла навіть уявити собі препарування тварин, то її вибір зупинився на хімії.
Майбутня науковиця вступила до Hunter College й вже у 19 стала дипломованою хімікинею. Гертруда добре зарекомендувала себе у виші й закінчила його з відзнакою. Проте студентські досягнення, як виявилось, не мали нічого спільного з реальним життям. А у ньому дівчині довелось відкласти подальше навчання через брак грошей й шукати підробіток. Жодна з гідних посад не була доступна для неї, адже наукові дослідження тоді вважались лише чоловічою справою. Тож Гертруді довелось погодитись на будь-які доступні варіанти.
Вона викладала хімію й працювала лаборанткою, виконувала доручення задарма й терпіла насмішки, щоб зрештою навчатись у New York University. В той час на дівчину чекала ще одна болюча новина. У 1941 році вона втратила хлопця від гострого бактеріального ендокардиту. Тож Гертруда не мала права здаватися, адже в неї все ще була мета – допомогти людству з винайденням ліків. Коли Елайон здобула ступінь магістра, якраз почалась Друга світова війна й жінки отримали свій шанс на роботу. Саме тому Гертруда скористалась ним на максимум. Вона працювала у Quaker Maid та в Johnson&Johnson, проте перевірка свіжості харчових продуктів її не надто цікавила, а лабораторію зовсім скоро закрили. Однак, коли одні двері зачиняються, відчиняються інші.
Науковий дует
Доленосним рішенням для Гертруди Елайон виявилась робота у фармацевтичній компанії Burroughs Wellcome. У 1944 році жінка залишилась без роботи, однак не без пропозицій. Науковиця вдало зарекомендувала себе у багатьох фірмах й роботодавці помітили талант Гертруди. Серед безлічі варіантів вона обрала саме посаду у лабораторії Burroughs Wellcome. Хімікиня дослухалась до поради батька й не помилилась. Її наставником, колегою та партнером у багатьох справах став Джордж Гітчінгс. І хоч спершу їх конект не був очевидним, проте вони створили легендарний науковий дует.
Перша зустріч була сповнена недовіри та суперечностей. Чоловік став керівником та суперником Гертруди. А співробітниця лабораторії взагалі порекомендувала не наймати Елайон, адже вона була надто гарно одягнена. Проте Гітчінгс відразу помітив потенціал хімікині й взявся платити 50 доларів на тиждень, адже вважав, що вона стане цінною працівницею. І він не помилився, бо Гертруда допомагала йому з багатьма справами. Хоч лабораторія була невеличкою, а науковцям доводилось бігати між різними поверхами та кабінетами, проте ця робота виявилась мрією для жінки. Тут її підтримували та надихали, давали свободу й заохочували до експериментів. До речі, працюючи у Burroughs Wellcome, Елайон приділяла час й докторантурі у Brooklyn Polytechnic Institute. А коли від неї вимагали покинути роботу, то саме Джордж Гітчінгс переконав її залишитись. Ось так Гертруда відмовилась від ступеня доктора філософії, проте досягла значно більшого.
Гітчінгс та Елайон вважались або шаленцями, або геніями, адже вони змінили підхід до розробки ліків. Науковці відкинули сліпі пошуки й у своїй роботі опирались на дослідницьку базу. Чоловік доручив Гертруді працювати над пуринами, що входили до складу ДНК. Вони планували представити копії цих сполук, які злоякісні клітини сприйняли б за оригінальні, але не змогли б скористатись для розмноження. Саме це стало основою препарату 6-МП, який Гертруда представила у 1951 році. Хоч було багато невдач та розчарувань, проте діти отримали ліки проти лейкемії. Наступними досягненнями Гітчінгса та Елайон став піриметамін, що лікував малярію та токсоплазмоз, й триметоприм, який допомагав боротися з інфекціями сечовивідних шляхів. Ну і не варто забувати, що Гертруда опублікувала чимало статей, а багато її напрацювань стали основою для робіт інших науковців.
Ліки Гертруди
Допоки Джордж Гітчінгс працював у Burroughs Wellcome, доти Гертруда була під його опікою. Попри спільні досягнення, багато колег не вірили у значний вклад жінки. Саме тому у 1967 році у неї з’явилась нагода вже вкотре довести свою цінність. Того року наставник вийшов на пенсію, а Елайон призначили завідувачкою кафедри експериментальної терапії. Їй довелось зіткнутись з величезним обсягом роботи – імунологією, вірусологією, фармакологією і т.д. Проте це не лякало дослідницю, адже вона сумлінно працювала над своїми геніальними відкриттями у лабораторії.
Її умілим рукам та блискучому розуму належить винайдення алопуринолу, який полегшував симптоми хімієтерапії та лікував подагру. Не менший фурор здійняв азатіоприн, який зробив можливою трансплантацію органів. Проте своїм останнім та чи не найважливішим досягненням жінка вважала створення ацикловіру – першого противірусного препарату. Тоді Елайон створила справжню революцію, адже взялась за справу, яку всі вважали безнадійною. За уявленнями науковців, усі можливі засоби, що боролись проти вірусів, були надзвичайно токсичними для людини. Ба більше, багато колег Гертруди вже давно змирились з думкою, що вірусні захворювання залишаться невиліковними. Проте коли вчені навіть не ставили собі це питання, Елайон вже давно мала відповідь. А хімікиня почала підозрювати про можливі ліки ще у 1948 році. Їй вистачило терпіння та сил, щоб у 1978 році довести справу до кінця та представити світу розв’язання багатьох проблем.
В одному Гертруда Елайон помилилась. Жінка зарано назвала ацикловір своєю останньою перлиною. Хоч науковиця вийшла на пенсію у 1983 році, проте не змогла покинути роботу. Вона допомагала іншим науковцям та залишила немало цінних матеріалів. Так, її дослідження привели до відкриття ще одного препарату – AZT, який лікував СНІД. Хоч жінка скромно відмовлялась від багатьох заслуг, проте це не скасовує вкладу хімікині в науку. Саме тому у 1988 році вона разом з Джорджем Гітчінгсом та Джеймсом Блейком отримала Нобелівську премію з фізіології та медицини.
Життя поза лабораторією
Гертруду Елайон всі знали не лише як видатну дослідницю, але і як надзвичайно цікаву особистість. Ще змалечку вона відрізнялась жагою до пізнання світу, що не полишала її, здається, ніколи. Хоч жінка пережила чимало трагічних епізодів, проте це не похитнуло її впевненості у майбутньому. Коли юна хімікиня шукала першу роботу, то їй всюди відмовляли, а вона ніяк не могла зрозуміти цього. Сім’я Гертруди дала їй абсолютну віру у себе та рішучість до дій. Саме тому Елайон навіть припустити не могла, що зазнає дискримінації. Однак дослідниця йшла по житті легко й спокійно. Було багато спроб, які зрештою привели її до справи усього життя.
Колеги й друзі відзначали емпатичність жінки. Вона не могла пробачити собі жодну невдачу, яка вела до смерті. Тож хімікиня викладалась на максимум, щоб знайти ефективні ліки від раку, вірусних інфекцій та інших захворювань. Хоч Гертруда з радістю проводила час у лабораторії, проте вона любила активності й поза нею. Жінка майже все життя провела у Нью-Йорку, де гралась зі своїм братом на дитячих майданчиках, а потім з його дітьми. Своїх племінників вона любила як рідних дітей, а з родиною проводила увесь вільний час. Елайон також обожнювала подорожі, яких було не так багато у її дитинстві. Тож складно уявити той куточок нашої планети, де вона не побувала вже у дорослому віці. А ще жінка залюбки відвідувала Metropolitan opera, захоплювалась балетом, заслуховувалась музикою та зачитувалась поезією. Ну а свою роботу вона вважала найцікавішою у світі, що і передала багатьом студентам та підопічним.
