Американський шеф-кухар та кондитер-декоратор з Нью-Йорка, відомий як творець неймовірних пряникових містечок. Ловітч працює над солодким селищем цілий рік, сам пече, збирає та декорує кожен елемент, прагнучи передати атмосферу свята та єдності. Після виставки він щорічно безоплатно роздає частини пряникового міста відвідувачам. Джон почав пекти ще підлітком та називає своє творіння «маленьким світом, де завжди Різдво». Продовження цієї святкової солодкої історії — далі на i-new-york.com.
Захоплення дитинства
Історія Джона Ловітча почалася з аромату кориці й імбиру, що наповнили кухню його батьків у Канзас-Сіті взимку 1994 року. Хлопець походив з простої родини — його батько був водієм вантажівки, а мати продавчинею. Тоді, ще підлітком, він спробував створити перший пряниковий будиночок. Цей процес так захопив його, що вже за кілька тижнів їх було чотирнадцять, виставлених у вітрині місцевого готелю. Коли Джон бачив, як люди зупиняються, посміхаються та фотографуються, у ньому зароджувалася майбутня пристрасть — творити диво власноруч.
Подорожуючи країною за роботою шеф-кухаря — від Вашингтона до Піттсбурга — Ловітч завжди знаходив час для свого солодкого хобі. Його GingerBread Lane із кожним роком ставав більшим, складнішим та дедалі більше нагадував справжнє містечко. Згодом Нью-Йорк став його домом та головною сценою. Саме тут його виставка перетворилася на щорічну зимову традицію, що приваблює тисячі відвідувачів.
Ловітч здобув освіту в Кулінарному інституті Америки й понад 25 років працював у престижних ресторанах, серед них легендарні Plaza та Algonquin у Нью-Йорку, а також готель Hay-Adams навпроти Білого дому. Але у 2015 році він зробив рішучий крок — залишив ресторанний бізнес, щоб повністю присвятити себе мрії — створювати казкові вироби з тіста, цукру та любові.
Його власна пряникова країна переросла з кількох десятків будиночків у грандіозний витвір. І сьогодні його пряникові вулиці стали місцем, де Різдво ніколи не закінчується.
Солодкий святковий рекорд
У 2013 році в залах New York Hall of Science сталося справжнє різдвяне диво, яке повернуло у дитинство навіть найсерйозніших дорослих. Серед запаху кориці, цукрової глазурі й теплого світла гірлянд постало неймовірне містечко — GingerBread Lane, створене руками шеф-кухаря Джона Ловітча.
Його творіння важило півтори тонни, займало понад 300 квадратних футів, складалося зі 135 житлових та 22 комерційних будівель. На вулицях цього солодкого міста стояли кав’ярні, пекарні, майстерні, деревця, вивіски й навіть п’ятеро двофутових лускунчиків, що ніби охороняли його спокій. Все — від даху до найменшої деталі — було зроблено власноруч і виключно з їстівних матеріалів.
«Я шеф-кухар та харчовий пурист, — пояснює Ловітч. — Я не використовую нічого штучного. Ні клею, ні пінопласту, ні картону. Було б легше, але тоді це втратило б душу».
Саме ця безкомпромісна чесність до ремесла і зробила GingerBread Lane унікальним. Для Ловітча це було не просто мистецтво, а вираз філософії — створювати красу, яку можна не лише побачити, а й скуштувати.
22 листопада 2013 року його праця отримала офіційне визнання. Книга рекордів Гіннеса назвала GingerBread Lane найбільшим у світі пряниковим селищем. Але для Джона це був лише початок. Щороку він повертався до своєї печі, додаючи нові квартали, вулиці й деталі. Зрештою його солодкий мегаполіс виріс до 1251 будівлі, перетворившись на справжню архітектуру смаку, терпіння та святкової віри у дива.
GingerBread Lane — це жива історія, де кожен шматочок тіста має свій характер, кожен дах — свій аромат, а кожна вулиця — частинку людського тепла. І все це — створене двома руками, з нескінченною любов’ю до мистецтва, яке пахне дитинством та Різдвом.
Як Джон Ловітч створює свій світ з тіста й цукру
У квартирі Джона Ловітча цілий рік пахне Різдвом. Його підвальна студія у Квінзі нагадує майстерню Санти — стіни й полиці заставлені пряниковими будиночками, банки з цукерками стоять під ногами, а повітря густе від запаху кориці, ванілі та глазурі.
«Я працюю лише з трьома інгредієнтами: пряники, глазур та цукерки, — каже Ловітч. — І цього достатньо, щоб створити цілий світ».
Тепер його кухня — це лабораторія фантазії, де народжуються цілі квартали із солодкої архітектури. Ловітч випікає щороку сотні фунтів тіста. Роботу над новим GingerBread Lane він починає ще взимку, одразу після демонтажу попередньої виставки. Влітку Джон випікає основу, восени — прикрашає кожен дім, а наприкінці року збирає все селище вручну на місці експозиції.
Його робочий час часто триває до 100 годин на тиждень, особливо перед відкриттям виставки. Ловітч ретельно дотримується деталей: будинки з «цеглою» з кавових жувальних цукерок з Японії, вікна з карамелі, дахи, викладені желейними цукерками, — кожен елемент виглядає реалістично, але залишається їстівним.
Весь цей світ наповнений маленькими нью-йоркськими деталями — газетним кіоском, вагоном метро, льодовим катком як натяк на Рокфеллерівський центр, і навіть кварталами, схожими на Форест-Гіллз, де живе кондитер.
Щоб зберегти пряникові конструкції, Джон тримає в домі осушувачі повітря, а глазур робить з яєчних білків та цукру — вона слугує своєрідним цементом, що міцнішає з часом. Після кожного свята Ловітч скуповує цукерки на розпродажах — іноді до 300 пакетів M&M’s за раз.
В роботі над проєктом йому допомагає кохана Джуді Зельцер. Разом вони шукають потрібні солодощі, планують нові деталі й готують сотні фунтів матеріалів.
«Ми збираємо ідеї впродовж року, — каже Ловітч. — Іноді натхнення приходить з прогулянки Нью-Йорком: старі газові ліхтарі, вивіски, фасади — все це потім стає частиною мого пряникового міста».
Попри неймовірну працю, Ловітч не втомлюється. Він створює свої села для людей — для тих, хто щороку приходить, щоб відчути запах дитинства, побачити різдвяне диво й повірити в казку, зроблену з тіста.
«Щоразу, коли бачу усмішки відвідувачів, — каже він, — я розумію: це варте кожної безсонної ночі».
Традиція Джона Ловітча
Для Джона Ловітча будівництво GingerBread Lane — це щорічний ритуал, що триває цілий рік. Як тільки зникає остання святкова гірлянда, він уже починає планувати нове містечко — креслити вулиці, вигадувати назви магазинів й запасатися сотнями фунтів борошна, цукру та спецій.
Його солодкі виставки мандрують Америкою — від Нью-Йорка до Бостона, від Вашингтона до Балтимора, Орландо, Канзас-Сіті та навіть Рокфеллер-центру. Щороку Ловітч відкриває нову сторінку своєї пряникової історії, додаючи нові сюжети, аромати й образи.
Кожен сезон — це цілком нове місто. Поруч з уже знайомими будівлями — «Кав’ярнею лате з гарбузовими спеціями», «Пекарнею пирогів Сесіла» чи «Компанією ремонту саней Санти» — з’являються нові вулиці, площі й герої. Усі вони народжуються з уяви Джона, щедро приправленої теплом та ностальгією.
GingerBread Lane — не комерційний проєкт. У цьому місті не продають квитків на диво — його просто дарують людям.
Та навіть найсолодша казка має свій фінал. Щороку 10 січня Джон розбирає своє місто, а відвідувачі можуть забрати частинку дива додому — безоплатно. Для Ловітча цей день завжди особливий — трохи сумний, але по-своєму світлий.
«Коли віддаєш кожен будинок, розумієш, що більше ніколи його не побачиш, — каже він. — Але саме в цьому і є магія Різдва: коротка, швидкоплинна мить радості».
Так GingerBread Lane щороку знову народжується — з борошна, цукру й любові. Зникає у солодкому ароматі свят, щоб наступного грудня повернутися — ще більшим, ще теплішим та ще чарівнішим.
