Захворювання на поліомієліт наприкінці XIX та на початку XX століття було особливо поширеним серед дітей. Його ще називали дитячим паралічем. Ліків тоді не існувало. Якщо ж інфекція вражала м’язи легень або мозок, то могла спричинити смерть.
Було відомо, що поліомієліт поширюється від людини до людини, а також з водою та їжею. Проте на фоні покращення санітарних умов захворюваність чомусь почала зростати. У Нью-Йорку у 1916 році сталась епідемія, яка забрала багато життів. Розповідаємо на i-new-york докладніше про її перебіг і наслідки.
Епідемія поліомієліту в Нью-Йорку: цифри та факти
Епідемію поліомієліту у Нью-Йорку було офіційно оголошено 17 червня 1916 року. Влада одразу почала вживати активних заходів, щоб зупинити розповсюдження небезпечної хвороби:
- у газетах публікували імена та адреси хворих, а будинки позначали спеціальними плакатами,
- родини з хворими дітьми відправляли на карантин,
- були закриті кінотеатри, скасовані громадські зібрання, а батькам наказували утримуватись від відвідування парків розваг, басейнів та пляжів.
Багато містян виїхали з Нью-Йорка, але хвороба поширювалась всією країною. Того року у США зареєстрували понад 27 000 випадків поліомієліту та понад 6000 смертей. Понад 2000 життів хвороба забрала у Нью-Йорку.
Варто зазначити, що подібні спалахи виникали щоліта, а великі епідемії ставали частішими. Піку поширення поліомієліт досяг у 1952 році з 57 628 випадками у США. Така ж ситуація спостерігалась на інших континентах. Спроби приборкати хворобу не були вдалими й залишали лише страх та безпорадність.
Що стало причиною епідемій поліомієліту?
Чому ж на фоні покращення загальної санітарної ситуації поліомієліт став більш агресивним? Річ у тім, що протягом попередніх століть імунітет від цієї хвороби передавався з покоління в покоління. Матері, які були інфіковані у дитинстві, передавали тимчасовий захист дітям внутрішньоутробно та під час грудного вигодовування.
Крім того, поліомієліт має дві стадії. Перша є легкою. Вірус перебуває лише у травній системі та горлі. Більшість дітей, які мають тимчасовий материнський імунітет, здатні подолати хворобу на цій стадії. Симптоми, які при цьому виникають, схожі на грип. Водночас після одужання формується довготривалий імунітет, який слугує подальшим захистом.
Несподіваним наслідком покращення санітарних умов наприкінці XIX століття стало те, що діти з тимчасовим материнським імунітетом перестали стикатися з вірусом. Через це у них не формувався власний довготривалий імунітет. Саме тому зараження поліомієлітом у пізньому дитинстві або у дорослому віці часто ставало фатальним.
Поліомієліт: симптоми та перші засоби лікування
За відсутності імунітету у хворого на поліомієліт може розвинутись друга стадія хвороба. Її симптоми включають лихоманку, м’язову скутість та головний біль, а також слабкість м’язів або параліч. Саме два останні прояви є найбільш типовими для діагностики цієї хвороби.
На другій стадії вірус досягає центральної нервової системи та починає пошкоджувати моторні нейрони. Ці клітини мозку контролюють м’язи. Якщо пошкоджень зазнають половина або більше моторних нейронів, то у хворого розвивається постійний параліч. Якщо ж хвороба досягає нейронів, які контролюють дихання та роботу серця, це призводить до смерті.
Зважаючи на поширеність поліомієліту, розробка методів його лікування стала справжнім викликом для науковців. Спершу треба було з’ясувати природу захворювання. У 1908 році Карл Ландштайнер та Ервін Поппер встановили, що збудником хвороби є вірус. За допомогою електронного мікроскопа його вперше зафіксували у 1953 році. Тоді вже існували антибіотики, які допомогли людству почати долати бактеріальні хвороби. Проте лікування вірусних захворювань все ще залишалось проблемою.
Щодо поліомієліту, то ранні методи лікування включали використання шин, які запобігали перенапруженню уражених м’язів. Уражені пацієнти могли проводити місяці у спеціальних гіпсових пов’язках. Проте такий підхід часто приводив до послаблення здорових м’язів.
Новий підхід у 1930-х роках запропонувала медсестра Елізабет Кенні з Австралії. Вона почала використовувати фізичну терапію, компреси, масаж, спеціальні вправи та ранню активність, щоб зробити сильнішими здорові м’язи та стимулювати моторні нейрони. Кенні пізніше переїхала до США, де заснувала Реабілітаційний інститут. До середини XX століття її методи лікування поліомієліту стали загальноприйнятими й використовуються досі.
Крім того, у 1928 році був розроблений пристрій під назвою «залізна легеня». Він був призначений для пацієнтів з паралізованими легеневими м’язами. У ньому іноді вдавалось відновити функцію легень. Якщо ж параліч залишався постійним, то у цьому пристрої хворий залишався до кінця життя.
Викорінення поліомієліту: вакцинація та сучасний стан
Тим часом науковці продовжували розробку вакцини проти поліомієліту. Перший вдалий зразок створив лікар з Нью-Йорка Джонас Солк. Він розробив інактивовану вакцину проти поліомієліту, яка містила вбиту форму поліовірусу та вводилася шляхом ін’єкції. Новий препарат дослідник спершу випробував на собі та власних дітях, а у 1954 році розпочалась перша масова вакцинація ще у межах клінічних досліджень.
Перший успіх було продовжено й, якщо у 1954 році у США було зареєстровано понад 38 000 випадків поліомієліту, то у 1960 році їх було трохи більш як 2000. Цей результат став сенсацією не лише у США, а й у всьому світі. Про Джонаса Солка говорили та писали як про справжнього героя. Він здобув багато нагород, але його основою метою було поширити вакцину. Невдовзі її почали використовувати у країнах Європи. У США до 1970-х років вакцинували приблизно половину дітей. Епідемія більше не поверталась.
У цей час інший науковець Альберт Сабін розробив оральну вакцину у формі крапель. До її складу увійшов живий ослаблений вірус. Проте у США цю розробку спочатку не підтримали. Тож Сабін вирушив до СРСР, де поліомієліт також був досить поширеною проблемою. У 1958 році було організоване промислове виробництво нової вакцини, а її використання зменшило показники захворюваності. У США вакцину Сабіна ліцензували у 1961 році.
Обидві вакцини використовуються у наш час. Оральний препарат Сабіна став популярнішим, тому що дається дітям у вигляді крапель. Це значно простіше для масової вакцинації, ніж робити ін’єкції. Водночас обидва препарати довели свою ефективність та врятували світ і покоління дітей.
У 1970-х роках у США реєстрували лише декілька сотень випадків поліомієліту на рік. До 1988 року хвороба була подолана у США, Австралії та на більшій території Європи. Тоді Всесвітня асамблея охорони здоров’я встановила амбітну мету – викорінити хворобу у всьому світі до 2000 року.
Проте світ все ще прямує до цього результату, оскільки ендемічний поліомієліт спостерігається принаймні у Пакистані та Афганістані. Доки вірус існує, загроза епідемій залишається, адже він може бути легко перенесений глобальними транспортними мережами. Саме через це у США та інших країнах досі іноді фіксуються випадки поліомієліту, а масова вакцинація має продовжуватися.