Протягом XIX століття Нью-Йорк зазнав декількох спалахів холери. Три з них, які відбулись у 1832, 1849 та 1866 роках, стали найбільшими та особливо руйнівними для робітничих районів міста. У них мешкало надто багато бідноти та були дуже погані санітарні умови. Перша епідемія забрала життя приблизно 3500 людей, а наступні стали ще смертельнішими. Розповідаємо докладніше про ці часи та про їх наслідки на i-new-york.
Епідемії холери у Нью-Йорку: передумови
У XIX століття Нью-Йорк зростав неймовірно швидко. Тисячі людей приїжджали до цього міста можливостей з різних куточків США та з інших країн. Однак таке стрімке зростання кількості населення стало джерелом проблем, наприклад, багатьох хвороб.
Щодо холери, то це небезпечне захворювання почало поширюватись з Індії на початку XIX століття. Її перевозили спершу до країн Європи моряки, які подорожували світом. У 1831 році нова страшна хвороба вразила Англію. Через рік її випадки вже реєстрували у Канаді та на Мангеттені, де почалась справжня епідемія.
Варто зазначити, що заможні мешканці Нью-Йорка знали про наближення холери. Багато з них переїхали до сільської місцевості. Однак бідні люди не мали такої можливості. Все, що їм залишилось, це очікування хвороби та неминуче зіткнення з нею. Тож перша велика епідемія холери у місті розпочалась у червні 1832 року та досягла піка протягом наступних місяців. Найбільше постраждали робітничі райони Мангеттена.
Спалах 1832 року
У 1832 році Нью-Йорк мав 15 окремих районів. У місті мешкало близько 250 000 людей, більшість з яких жили нижче 14-ї вулиці у жахливій антисанітарії. Першим районом, де зареєстрували випадки холери, став тодішній Файв-Пойнтс. Тут жили бідні іммігранти з Ірландії та афроамериканці. Через те що ніхто тоді не знав справжньої причини хвороби, вважалося, що Бог приніс у Нью-Йорк холеру як кару для бідних за їхні гріхи.
Лікарі не знали, як впоратись із новою хворобою. Вважалось, що холера поширюється через отруйні пари й не є заразною. Лікували пацієнтів переважно традиційними методами, а саме – застосовували пускання крові, каломель (хлорид ртуті) та опіат лауданум. Більшість інфікованих помирали майже одразу після надходження до лікарень. При цьому вони заражали лікарів і медсестер.
У місті почалась паніка. Приватні лікарні закривались. Відділення невідкладної допомоги міська влада вирішила відкрити у школах. Рада охорони здоров’я, яка діяла у Нью-Йорку з 1805 року, практично не мала повноважень та ресурсів для ефективного подолання епідемії. Проте їй вдалось відкрити п’ять лікарень невідкладної допомоги та розпочати очищення вулиць. Епідемія поступово згасла, але висновків ніхто не зробив.
Холера у 1849 році
Протягом наступних 17 років населення Нью-Йорка збільшилось приблизно вдвічі. Люди мешкали у щільно розташованих багатоквартирних будинках та пансіонатах для бідних. Бруду на вулицях стало ще більше, як і відходів, але про створення санітарної системи все ще ніхто не дбав.
У цей період новий спалах холери виник у Європі, а у 1849 році моряки знову привезли хворобу до США. Один із торгових кораблів перебував на карантині на Стейтен-Айленді, однак деякі пасажири втекли. Так у Нью-Йорку знову почала поширюватись холера. На початку весни 1849 року стало зрозуміло, що це нова епідемія, а до кінця року загинуло понад 5000 людей.
Лікарі знову виявились неготовими до боротьби з холерою. Не всі штати вимагали їх ліцензування, що стало причиною неналежної реєстрації та відсутності необхідних знань і досвіду. Рада охорони здоров’я створила декілька лікарень для хворих на базі шкіл, але на цьому її повноваження закінчились.
Мешканці міста були фактично покинуті владою напризволяще. Про справжні причини та лікування холери все ще ніхто не знав. Тому, на жаль, більшість інфікованих помирала й ніхто нічого не міг удіяти.
Заходи для запобігання епідемії
Друга епідемія холери, яка вразила Нью-Йорк, стала відправною точкою для підготовки до нових спалахів. Було відомо, що хвороба час від часу виникає у Європі, тож її поширення у США було лише питанням часу.
У 1864 році заможні мешканці міста об’єдналися та створили Раду гігієни та громадського здоров’я. Вони провели опитування про умови життя на Мангеттені та детально описали їх антисанітарний стан. Документ на понад 300 сторінок був опублікований у 1865 році та створив основу для громадської підтримки оновлення Ради охорони здоров’я та її належне фінансування.
Не чекаючи початку нової епідемії, Рада охорони здоров’я видала накази про очищення міста, особливо місць, де зберігались відходи. Її представники чинили тиск на місцевих керівників і змушували їх покращувати санітарний стан районів. Деякі представники бізнесу відмовлялися співпрацювати, але поступово Мангеттен ставав чистішим. Це мало позитивні наслідки під час останнього спалаху холери, який зафіксували в місті у 1866 році.
Епідемія холери 1866 року
Коли перший корабель із зареєстрованими випадками холери на борту, прибув до Нью-Йорка, він був розміщений у карантин у незаселеному районі. Попри всі зусилля, хвороба все ж таки почала поширюватись містом. Проте це відбувалось значно повільніше, ніж зазвичай. Були вражені здебільшого найбідніші райони Нью-Йорка, але смертність була невисокою.
Варто зазначити, що загальна кількість населення у місті тоді вже перевищила 1 мільйон осіб, тому вжиті раніше заходи дійсно спрацювали. Крім того, оновлена Рада охорони здоров’я багато робила для обмеження поширення хвороби по місту. Були навчені маленькі загони рятувальників, створена лікарня невідкладної допомоги та розроблено план дезінфекції міста.
Важливу роль у приборканні епідемії холери зіграло відкриття лікаря Джона Сноу про природу холери. Він встановив, що це небезпечне захворювання поширюється через воду. Це дозволило міській владі та містянам надалі займати активну позицію у боротьбі та профілактиці холери у Нью-Йорку. Хвороба перестала бути страшною та сприйматись як Божа кара. Натомість стало зрозумілим, як її лікувати та профілактувати.
Попри біль втрат та паніку, яка щораз огортала місто під час поширення холери, ці три епідемії стали джерелом важливих уроків та знань, які сприяли розвиткові Нью-Йорка, а саме:
- три спалахи холери висвітлили разючу нерівність у місті, де основний тягар хвороби падав на бідні та маргіналізовані верстви населення, особливо на іммігрантів і афроамериканців,
- епідемії призвели до підвищення обізнаності у сфері санітарії та охорони здоров’я й врешті стали причиною значного покращення стану Нью-Йорка для всіх його мешканців,
- холера стала причиною розвитку різноманітних ініціатив у сфері охорони здоров’я, наприклад, однією з них стало будівництво Кротонського акведука, який покращив доступ до чистої води для багатьох містян,
- оновлення Ради охорони здоров’я також стало важливою віхою у розвитку та історії міста.
Усе це разом стало міцним підґрунтям для створення вищих стандартів життя для майбутніх поколінь і розставило пріоритети для боротьби з майбутніми епідеміями. Тож Нью-Йорк та його мешканці засвоїли уроки, які принесли з собою епідемії холери. Відтоді ця хвороба більше не поверталась до міста у вигляді великих та небезпечних спалахів.