Упродовж 1980-х років епідемія ВІЛ/СНІДу у Нью-Йорку набула більших масштабів, ніж будь-де у США. Через значну присутність гей-спільноти місцеві лікарі фіксували дуже багато випадків. Це призводило до страху та паніки, але водночас громадські активісти й політики зробили багато, щоб подолати епідемію та змінити ставлення людей до нової хвороби. Удосконалення терапії та профілактики допомогло стабілізувати ситуацію. Докладніше на i-new-york.
З чого все почалося?
У 1969 році підліток із Сент-Луїса помер від хвороби, яку лікарі не змогли діагностувати. Майже два десятиліття потому молекулярні біологи з Нового Орлеану виявили у зразках його тканин вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).
Окремі випадки СНІДу фіксували ще до 1970 року. За даними сучасних досліджень до 300 000 людей могли вже бути ВІЛ-позитивними у той період. Все ж про хворобу знали дуже мало. Її діагностика була ускладнена, а про лікування мова взагалі не йшла.
Наприкінці 1980 року у Нью-Йорку від СНІДу помер шкільний вчитель. Він звернувся до лікарів восени 1979 року зі скаргами на тверді лімфатичні вузли та дивний фіолетовий висип на шкірі. Після обстеження йому поставили діагноз саркома Капоші. Водночас лікарів цей випадок здивував, тому що даний різновид онкологічного захворювання був переважно характерним для чоловіків похилого віку середземноморського походження. Вчитель же був трохи старшим за 30 років. До кінця наступного року у нього розвинулася незвичайна інфекція легень і невдовзі він пішов з життя. Причиною смерті чоловіка був СНІД.
Епідемія ВІЛ/СНІДу
Упродовж 1981 року у Нью-Йорку почали фіксувати все більше дивних випадків та загадкових захворювань, які часто призводили до швидкої смерті пацієнтів. Так, були зареєстровані гомосексуальні чоловіки з пневмонією, спричиненою Pneumocystis carinii. Ця рідкісна форма хвороби була характерна виключно для пацієнтів з сильно пригніченим імунітетом. Крім того, серед гомосексуальних чоловіків у Нью-Йорку набувала поширення саркома Капоші.
Про це почали писати місцеві газети. Так, у травні 1981 року журналіст Лоуренс Масс вперше написав про нову загадкову епідемію у виданні «New York Native». Проте під заголовком він написав, що чутки про страшну хворобу здебільшого безпідставні. Чиновники тоді ще спростовували інформацію про епідемію, хоча Центр контролю та профілактики захворювань активно збирав інформацію щодо кожного нетипового випадку.
Нову хворобу у цей час почали описувати, як імунодефіцит, пов’язаний з гомосексуальністю або онкологію гомосексуалів. Так писали ЗМІ, що помилково встановило зв’язок між гомосексуальністю та новим захворюванням.
До кінця року у США зареєстрували 337 випадків тяжкого імунодефіциту переважно серед дорослих чоловіків. Були серед інфікованих також і підлітки. Понад 100 осіб з переліку хворих не дожили до кінця року.
Ігнорувати нову хворобу вже було неможливо. Особливо це стосувалось Нью-Йорка, де було зафіксовано найбільше випадків. Це спричиняло паніку та поширення чуток серед населення, що негативно позначалось на ситуації у місті в цілому.
Відомий письменник і продюсер Ларрі Крамер провів зустріч із представниками гей-спільноти з метою обговорення епідемії. Крамер запросив на неї доктора Елвіна Фрідмана-Кіна та попросив учасників зібрати кошти на підтримку його досліджень у цій сфері. Це були перші у США кошти, які приватні особи зібрали для подолання епідемії ВІЛ/СНІДу.
Подальший розвиток подій
У 1982 році у Нью-Йорку заснували організацію «Gay Men’s Health Crisis» (GMHC). Її метою стала організація боротьби зі СНІДом серед мешканців міста. Один із волонтерів створив гарячу лінію, де надавали інформацію та консультації з приводу нової хвороби. Лише за перший день роботи було отримано понад 100 дзвінків.
У цей час нове захворювання почали виявляти не лише серед чоловіків і особливо гомосексуальної орієнтації, а також у людей з гемофілією, у жінок та немовлят, а також у пацієнтів, яким робили переливання крові. Це стало підґрунтям для гіпотези про передачу цього інфекційного агента через кров та статеві контакти.
У газетах тепер уже відкрито писали про епідемію нової хвороби, а Центр з контролю та профілактики захворювань увів в обіг термін «синдром набутого імунодефіциту» (СНІД). Так захворювання одержало назву, а також було визначено основні фактори ризику для зараження:
- чоловіча гомосексуальність,
- вживання наркотиків внутрішньовенно,
- гаїтянське походження,
- гемофілія.
У 1984 році доктор Роберт Галло з колегами з Національного інституту раку знайшли причину виникнення СНІДу. Особливий ретровірус був позначений як «HTLV-III». Крім того, було розроблено діагностичний тест крові для виявлення цього вірусу та почались пошуки вакцини для його лікування та профілактики.
Пошуки специфічної вакцини все ще залишаються одним із викликів для людства. Проте упродовж минулих десятиліть були створені препарати, які допомагають хворим на ВІЛ і СНІД. Перший із них для лікування ВІЛ мав назву «AZT», а потім став відомим як зидовудин. Його виробляла компанія «Burroughs Wellcome». Клінічні випробування проводились у Нью-Йорку, а також в інших містах США. На момент запуску виробництва це був найдорожчий препарат з усіх, що будь-коли існували у світі. Вартість року лікування становила 10 000 доларів.
Перші позитивні результати сприяли подальшому розвиткові цієї галузі. Для хворих з’явилась надія на можливість повноцінного життя, а головне – масштаби епідемії потроху вдавалось приборкати.
Просвітницька діяльність та профілактика ВІЛ/СНІДу
Ще упродовж 1980-х років державні та приватні установи у Нью-Йорку почали створювати просвітницькі програми для населення. Їх необхідність стала очевидною після перших хвиль страху та паніки, які розколювали суспільство. Відтак проводились інформаційні зустрічі та публічні форуми, з’явилась спеціальна література та гарячі лінії для консультацій і розпочалась потужна інформаційно-просвітницька робота.
Гаряча лінія «HTLV-III» працювала з 1982 року. Вона пропонувала консультації для людей зі СНІДом. Її співробітники зустрічалися з представниками Інституту СНІДу штату Нью-Йорк, Нью-Йоркським центром крові та Фондом гемофілії та разом координували свої дії. Після консультації телефоном стало можливим отримати направлення на тестування та подальше лікування.
У 1985 році у «Gay Men’s Health Crisis» розробили програму комплексної освіти для груп високого ризику зараження ВІЛ. Задля просвітницької діяльності були відкриті офіси у Бронксі та Брукліні.
Відтоді профілактиці ВІЛ/СНІДу у Нью-Йорку присвячують багато часу як політики, так і громадські активісти. Це допомогло приборкати епідемію до початку 2000-х років та стримувати надалі її масштаби.
У 2014 році губернатор Нью-Йорка Ендрю Куомо оголосив про запровадження посиленого скринінгу та тестування на ВІЛ, просування профілактики та покращення клінічної допомоги для ВІЛ-позитивних осіб. Відповідно до даних Департаменту охорони здоров’я та психічної гігієни міста Нью-Йорк кількість нових випадків захворювання знижується щороку. Це доводить ефективність запроваджених заходів у подоланні цієї епідемії.