Він пройшов шлях від хлопчика-газетяра до генерала етеру, від сина білоруського міщанина до символу американських інновацій. Американський підприємець, інженер та медіавізіонер, якого називають «батьком масового мовлення» (Father of Broadcasting). Як саме він перетворив радіо й телебачення з технічних новинок у повноцінну індустрію комунікацій, зробивши Нью-Йорк центром світового медіа, — далі на i-new-york.com.
Від газетного кіоску до етерних хвиль
Давид Сарнов народився 27 лютого 1891 року в маленькому єврейському селі Узляни поблизу Мінська — у родині маляра Абрахама Сарнова та його дружини Лії. Як і багато східноєвропейських євреїв наприкінці XIX століття, його родина мріяла про краще життя за океаном. Першим до Сполучених Штатів вирушив батько, який кілька років тяжко працював, щоб назбирати 144 долари — саме стільки коштував квиток для решти сім’ї.
Поки Абрахам облаштовувався в Америці, п’ятирічного Давида відправили до єшиви в Борисові. Там він день у день вивчав Талмуд та Тору, готуючись до кар’єри релігійного вченого. Але життя мало для нього інші плани. У 1900 році, коли нарешті зібралися гроші, мати з дітьми вирушила через океан. Так дев’ятирічний хлопчик опинився серед гамірних вулиць Нижнього Іст-Сайду Нью-Йорка.
«Мене кинули у заплутаний вир міських нетрів — пливи або потони», — згадував він пізніше.
І він поплив. Спочатку Давид продавав їдишські газети, а після хвороби батька став головним годувальником родини. Згодом він навіть взяв кредит у 200 доларів, щоб придбати власний газетний кіоск на розі 10-ї авеню та 46-ї вулиці.
Але юного Сарнова приваблювало не стільки торгівля, скільки новини — сам дух комунікації. У 1906 році, після смерті батька, він вирішив, що краще писати новини, ніж просто їх продавати. Хлопець вирушив шукати роботу в New York Herald, але випадково зайшов не в ті двері — в офіс Commercial Cable Company. Менеджер, не довго думаючи, взяв його посильним. Так випадковість визначила долю. П’ятнадцятирічний Сарнов потрапив у самісіньке серце нової епохи зв’язку. Людство вже освоїло телеграф, але тепер народжувалася технологія, що мала змінити все — бездротовий зв’язок.
Працюючи кур’єром за п’ять доларів на тиждень, Давид самостійно вивчив азбуку Морзе й придбав власний телеграфний апарат. Згодом він попросив кілька днів відпустки, щоб відвідати синагогу на свято Рош га-Шана — і був за це звільнений. Проте невдача обернулася шансом, невдовзі він отримав роботу офісного помічника в Marconi Wireless Telegraph Company of America.
Там, 30 вересня 1906 року, розпочалася його справжня кар’єра — довжиною у шістдесят років, що зробила Давида Сарнова символом ери радіо та телебачення.
Народження епохи радіо
Сімнадцятирічного Давида Сарнова у 1908 році направили працювати на станцію Marconi на Нантакеті — тодішній «край світу». Зарплата — 70 доларів на місяць, зате поруч була бібліотека. Він захоплено вивчав, як саме працює бездротовий зв’язок, і настільки прагнув знань, що підміняв колег на зміні, щоб вони могли грати в теніс.
Повернувшись до Нью-Йорка, Сарнов продовжив самонавчання у бібліотеках та на курсах електротехніки в Інституті Пратта. Незабаром його призначили керівником радіостанції Marconi на даху універмагу Wanamaker на Мангеттені. Саме там, 14 квітня 1912 року, Давид отримав повідомлення про сигнал лиха з «Титаніка». Сарнов залишався біля телеграфного ключа, слухаючи уривки звісток від рятувальних суден. Згодом він зізнавався:
«Катастрофа «Титаніка» вивела радіо на передній план — і мене разом із ним».
Хоча Сарнов був блискучим техніком, його дедалі більше приваблював бізнесовий потенціал радіо. Поступово він став не просто оператором, а менеджером, що шукав способи зробити радіо масовим продуктом.
У 1915 році Давид написав знамениту записку своєму керівництву:
«Я маю на увазі план розвитку, який зробив би радіо побутовим приладом у тому ж сенсі, що й піано чи фонограф… Ідея полягає в тому, щоб принести музику в дім бездротовим способом».
Керівництво Marconi тоді не відреагувало. Але війна, що почалася невдовзі, лише відклала момент, коли ідея Сарнова змінить світ. Після Першої світової війни уряд США домігся передачі британської компанії American Marconi під американський контроль. Так у 1919 році народилася Radio Corporation of America (RCA), де Сарнов став комерційним менеджером. Він знову подав свою ідею вже як бізнес-план — детальний, з цифрами та прогнозами.
У 1920 році General Electric схвалила інвестицію на створення прототипу. У липні 1921 року Сарнов організував трансляцію боксерського поєдинку між Джеком Демпсі та Жоржем Карпентьє. Це стало сенсацією — близько 400 000 людей слухали пряму трансляцію, продажі радіоприймачів злетіли. Тільки за три роки RCA продала апаратури більш ніж на 80 мільйонів доларів.
Саме з цього моменту радіо стало масовим. До 1923 року в США працювало вже понад 500 станцій, а коли у 1922 році нью-йоркська WEAF вперше в етері проголосила комерційну рекламу, народилося комерційне радіо.
У 1926 році RCA створила National Broadcasting Company (NBC) — першу в Америці національну радіомережу. Тепер одна програма, записана в нью-йоркській студії, могла одночасно звучати в Каліфорнії, Техасі й Мені.
Для Сарнова це був не просто бізнес:
«Радіо — це не винахід, подібний до автомобіля чи літака; це новий вимір людського життя».
Відкриття Америці телебачення
Коли Давид Сарнов керував радіомовленням у RCA, він першим побачив у телебаченні майбутнє світових комунікацій. Ідея існувала задовго до Першої світової війни, але залишалася лише на папері. Сарнов вирішив, що саме його компанія має стати першою у цій галузі.
Знадобилося сім років та близько 50 мільйонів доларів, перш ніж RCA змогла продемонструвати світові результати. 24 квітня 1936 року компанія показала пресі робочий іконоскоп та кінескоп — дві основні частини майбутнього телевізора.
У 1939 році, після років досліджень, судових суперечок та наполегливості, RCA запустила електронне телебачення під брендом свого підрозділу — NBC (National Broadcasting Company).
Перша офіційна трансляція — відкриття павільйону RCA на Всесвітній виставці у Нью-Йорку — стала історичною подією. Її вів сам Сарнов, а глядачі побачили виступ президента Франкліна Рузвельта — першого американського лідера, який з’явився на телеекрані.
На той момент у Нью-Йорку було лише близько 200 телевізорів, але саме тоді почалася нова ера. У 1941 році Національний комітет телевізійних систем (NTSC) затвердив єдиний стандарт мовлення. RCA швидко стала лідером серед виробників телевізорів, а NBC — першою мережею, яка об’єднала кілька станцій для одночасних етерів.
У 1947 році продали 175 тисяч телевізорів, а до 1950-го — вже сім мільйонів, половина з яких виробництва RCA. Люди дивилися бейсбол, політичні конвенції, концерти — все, що раніше лише чули по радіо. NBC, що входила до RCA, швидко стала провідною національною мережею, маючи понад 200 афілійованих станцій.
Наступним викликом стала поява кольорового телебачення. У 1950 році Федеральна комісія зв’язку (FCC) затвердила систему CBS, несумісну з чорно-білими телевізорами RCA. Сарнов сприйняв це як виклик. Він запевнив команду:
«Ми, можливо, програли битву, але виграємо війну».
І виграв. У 1953 році FCC офіційно прийняла систему RCA як національний стандарт кольорового телебачення. Наступного року компанія випустила 21-дюймовий кольоровий телевізор, а NBC першою почала кольорове мовлення. Хоча кольорове телебачення спочатку набувало популярності повільно, до 1960 року ситуація змінилася. NBC привабила такі програми, як «Чудовий світ Діснея», який спеціально перейшов на кольоровий формат. До початку 1960-х років RCA контролювала понад 70% американського ринку телевізорів, а компанія увійшла до тридцятки найбільших у США.
Кінець етеру
4 липня 1917 року Сарнов одружився з Лізетт Германт, донькою єврейських емігрантів з Франції, які жили поруч із родиною Сарнов у Бронксі. Їхній шлюб тривав 54 роки — Лізетт була не лише дружиною, а й довіреною особою, першою слухачкою всіх його нових ідей.
У подружжя народилося троє синів: Роберт (продовжив справу батька й очолив RCA у 1970 році), Едвард (керував Fleet Services of New York) та Томас (став президентом західного відділення NBC).
За своє життя Давид Сарнов він отримав десятки почесних нагород. Посмертно його ім’я внесено до Залу слави телебачення (1984), Залу слави радіо (1989) та Залу слави штату Нью-Джерсі (2014).
Свої останні роки Сарнов присвятив спостереженню за тим, як здійснюються його найсміливіші мрії. У 1969 році, коли Ніл Армстронг зробив перші кроки на Місяці, це сталося завдяки бездротовому зв’язку, який Сарнов колись допомагав удосконалювати. Як він сказав в одному з інтервʼю:
«Найбільше досягнення інженерії XX століття — не радіо чи телебачення, а людський розум, який створив їх».
У 1970 році, після понад шістдесяти років роботи, Давид Сарнов пішов на пенсію. Він помер 12 грудня 1971 року, залишивши після себе маєток понад мільйон доларів, який передав дружині Лізетт. Похований у мавзолеї на кладовищі Кенсіко у Вальгаллі, штат Нью-Йорк. У склепі вмонтована вітражна вакуумна трубка — символ його життя, проведеного серед світла, хвиль та електронів.