Том Кофлін – справжня легенда футболу у США. Тренер з Нью-Йорка за свою кар’єру підкорив немало вершин, здобув декілька перемог на Super Bowl та запам’ятався публіці. Про принципи його роботи ходять легенди, а сам він назбирав чимало мудростей як для гравців, так і для експертів та журналістів. І хоч історія Тома Кофліна розповідає про успіх, проте вона також про злети й падіння та, як балансувати між різними перипетіями життя. Далі на i-new-york.
Шлях до слави
Здається, що все життя Тома Кофліна минуло за планом, який він сам собі склав. Саме таким є видатний тренер та гордість Нью-Йорка. Чоловік мав чіткі приписи не лише для своїх гравців, але й для себе. А почалось все ще в дитинстві. Рідним містом Тома Кофліна є Ватерлоо, штат Нью-Йорк. Тут він виріс у багатодітній сім’ї, де був найстаршим з дітей. Саме тому ще з юного віку майбутня зірка футболу засвоїла принципи відповідальності та лідерства. А захоплювався він багатьма видами спорту: баскетболом, плаванням, футболом. Останній привів його до слави та подарував кар’єру мрії. Том Кофлін почав займатися футболом у середній школі. А закохався у цю справу він ще раніше. Сталось це тоді, коли сім’я придбала перший чорно-білий телевізор. Єдиним, що дивився їх син, були матчі New York Giants та Syracuse. Відтоді у Тома Кофліна з’явилась мрія, до якої він наполегливо йшов.
Так, вже у старшій школі хлопець став справжньою зіркою футболу. Тож зовсім скоро один з агентів запросив Тома Кофліна приєднатись до Syracuse University. Юнак тоді про таке навіть не мріяв, але скористався шансом, отримавши спортивну стипендію. Навчання в цьому коледжі повністю перевернуло життя Кофліна. Там він грав з зірками футболу, тренувався під керівництвом Бена Шварцвальдера й хапався за будь-які можливості. Як жартував сам Кофлін, склад команди тоді був настільки хорошим, що він грав лише тому, що їм потрібно було 11 гравців. Ще до закінчення університету Том Кофлін вирішив розвивати тренерську кар’єру. Саме тому він не соромився питати про вакансії й самому проявляти ініціативу.
Першим тренерським досвідом юнака стала посада асистента випускника в рідному коледжі. Ну а вперше посаду головного тренера Том Кофлін отримав в Rochester Institute of Technology. За цей час чоловік встиг одружитися та вже мав дітей. Інколи у кар’єрі чоловіка все складалось дуже добре, а були такі моменти, коли йому доводилось підробляти на інших роботах. У ці моменти його підтримувала дружина Джуді, яка знала, що її коханий не проміняє футбол на роботу в офісі. Далі Том переходив з однієї посади на іншу, здобуваючи досвід. Проте неможливо не згадати, як він стабілізував команду Boston College, його роботу під керівництвом Білла Парселлса в New York Giants та створення Jacksonville Jaguars. З останньою командою він по-справжньому зарекомендував себе футбольній спільноті, що стало візиткою тренерського стилю Тома Кофліна.
Команда мрії
Вершиною кар’єри Тома Кофліна та мрією всього його життя була команда New York Giants. Як говорив сам тренер, він завжди був нью-йоркським хлопцем, адже виріс у Ватерлоо. Саме тому він все життя вболівав, спостерігав та захоплювався земляками. Коли йому запропонували посаду головного тренера, тоді здійснилась давня мрія. Власник команди Джон Мара придивлявся до Кофліна ще тоді, коли він допомагав Біллу Парселлсу. Керівники роздумували над його кандидатурою у 1990-х, проте тоді тренер мав інший проєкт. Тому наступний шанс вони вже не могли проґавити. Їхня співпраця розпочалась у 2004 році й тоді Кофлін почав запроваджувати свої правила. У побудові системи та впроваджені дисципліни цьому тренеру не було рівних. Це Том Кофлін і взявся робити найперше. Саме тому у 2004 і 2005 New York Giants відзначались стабільним ростом та розвитком. Команда здобувала свої перемоги, а тренер виконував завдання.
Негаразди почались у 2006 році, коли від гравців вимагали більшого, а вони залишались на тому ж рівні. Той рік став переломним для команди: суперечки в колективі, невдалі ігри, конфлікт з тренером. Багато хто не розумів суворого підходу Тома Кофліна і він, здавалось би, припинив працювати. Тоді довелось змінитись усім. Тренер ще раз нагадав керівництву свою стратегію й пом’якшив підхід. І це спрацювало, адже команда згуртувалась. А нагородою за це стала подія, яка трапилась 3 лютого 2008 року. У битві за кубок Super Bowl зійшлись абсолютний фаворит – New England Patriots та аутсайдер – New York Giants. Та гра стала однією з найсенсаційніших в історії турніру, а багато експертів вважають її найкращою. Команда Тома Кофліна вирішила свою долю в останню хвилину гри й здобула перемогу.
Зірковий тренер працював з командою до 2015 року. За цей час було багато злетів й падінь, чим характеризується період роботи Кофліна з New York Giants. Колективу вдалось повторити свій успіх й виграти Super Bowl у 2012. Команда також може похвалитися багатьма іншими перемогами та здобутками. Проте неможливо скасувати невдалі сезони. Як казав Том Кофлін, створювати собі проблеми й досягати вершин під тиском – це і є стиль New York Giants. Надзвичайно зворушливим було прощання тренера з командою, на якому і гравці, і Кофлін не стримували емоцій. Ну і, звичайно ж, New York Giants стала справою життя чоловіка.
Стиль роботи тренера
Кожен день тренера Тома Кофліна розпочинався о 6 ранку, він мав у своєму блокноті графік на рік наперед й відпочивав лише 5-10 днів за сезон. Відповідальний, строгий, принциповий, справедливий – саме так можна описати зірку футбольного світу. Чоловік слідував незмінним правилам роботи сам й вимагав цього від своїх гравців. Його тренерський стиль сформувався під впливом Бена Шварцвальдера, Білла Парселлса й завдяки власним життєвим поглядам. Хтось погоджувався з думками Тома Кофліна, багато гравців жалілись на його методи, проте без уваги особистість тренера точно не залишалась.
Том Кофлін встановлював свої правила у кожній команді, де починав працювати. Це відбувалось швидко й беззаперечно. Тренер любив дисциплінованих гравців, вважав силою кожного колективу його згуртованість й ненавидів запізнюватись. Саме тому чоловік переводив усіх годинники на базі на 5 хвилин вперед, а гравців, які не приходили завчасно, штрафував. Том Кофлін надавав велику увагу сімейним цінностям, які вносив в колектив. Він вважав, що кожна команда – це і є сім’я, яка має бути відданою, працьовитою, терплячою та люблячою. Попри суворий образ тренера, який сформувався в суспільстві, він все ж був гарним психологом. Так, чоловік знав, коли потрібно підтримати гравців, а коли строго поговорити з ними.
Серйозні зміни у стилі роботи Тома Кофліна трапились у 2006 році. Тоді у New York Giants була криза, яка могла погано завершитись. Та один із керівників команди, знаючи тренера поза полем, порадив йому стати батьківською фігурою. І це спрацювало, адже Том Кофлін мав і дітей, і внуків. Чоловік запросив команду в боулінг, показав себе з іншої сторони й став добрішим. За це гравці ще більше полюбили тренера, з яким не хотіли прощатись. Кофлін славився також кумедними моментами, які були важливими для нього. Так, тренер вимагав від футболістів дотримуватися відповідного дрес-коду у різних місцях, забороняв носити сонцезахисні окуляри на тренуваннях та терпіти не міг, коли вони сутулились.
Особистість Тома Кофліна більше відкрилась після завершення тренерської кар’єри. Бувши вдома, він мав час подумати про різні речі й переосмислив дещо. Так, видатний тренер ділиться з публікою своїми почуттями, дає цінні поради й написав книгу про свій перший Super Bowl. Єдине, про що він жалкує, – це те, що не проводив достатньо часу з сім’єю. А ще він би хотів довше залишатись тренером New York Giants.
Jay Fund
Важливим проєктом Тома Кофліна, яким він займався протягом всієї кар’єри і продовжує це робити, є Jay Fund. Організація допомагає фінансово, морально й багатьма іншими способами боротися сім’ям з раком. А ця добра справа почалась з болючої історії, яка трапилась, коли Кофлін був ще тренером у Boston College у 1991 році. Тоді в команді грав надійний захисник – Джей Макгілліс. Тренер відзначав його як витривалого гравця, хорошу людину й розумного чоловіка. На жаль, у листопаді того ж року у нього виявили лейкемію, а в липні 1992 Джей помер. Кофлін та команда допомагали хлопцю та сім’ї всіма можливими засобами. Відтоді тренер ніколи не забував про Джея, якому пообіцяв створити щось гідне.
Саме так у 1995 році виник Jay Fund. Цим проєктом займався як Том, так і його сім’я. Дружина була незмінною підтримкою чоловіка, а донька допомогла організації вийти на новий рівень. За рік боротьби свого гравця Кофлін зрозумів, чим можна допомогти. Фонд взявся проводити різноманітні події для діток, запрошував сім’ї на ігри, збирав кошти та морально підтримував кожного. Тренер швидко усвідомив, що сім’ям потрібно відірватись від невтішної реальності, а тому робив для цього усе можливе. Діти приходили на тренування New York Giants, змагалися, ласували стравами з буфету, а гравці розважали малечу. Не обходилось і без благодійних заходів, турнірів з гольфу, концертів та інших подій, до яких долучалось чимало людей. Ну а робота Jay Fund триває вже 30 років, що не може не тішити.
