Пітер Ревсон відомий як один з п’яти американців, які вигравали гран-прі у “Формулі-1”. Ще більш приємним є той факт, що цим та багатьма іншими здобутками він прославляв рідний Нью-Йорк. Кар’єра пілота була наповнена перемогами та поразками, гучними святкуваннями й тихими докорами, а, головне, – надіями. Не менш цікавим був і характер Пітера, який можна вважати синонімом до слова “суперечність”. Тож яким насправді був ньюйорківець у перегонах та житті? А це і варто з’ясувати. Далі на i-new-york.
Багатий спадкоємець
Пітер Ревсон увійшов в історію автоспорту як вмілий пілот, американський переможець та яскрава особистість. Та, попри його численні здобутки, чоловіку все ж важко було позбутись репутації плейбоя. Глянцеві видання намагались зробити образ, який би успішно представляв їхні обкладинки. І їм це добре вдавалось, але поміж провокативними заголовками та світським життям приховувалась людина, яка весь час намагалась позбутись цього клейма. Тож ким був Пітер Ревсон?
Чоловік народився та провів своє дитинство у затишному містечку Вайт-Плейнс, що в штаті Нью-Йорк. Пітер походив з багатодітної сім’ї й мав двох сестер та брата. Його батько та дядько були власниками косметичної компанії Revlon, тож майбутнє багатого спадкоємця вже чекало на хлопця. Він навчався у різних підготовчих школах, мав багато захоплень та можливостей, щоб шукати себе в житті. Футбол, джаз, філософія – юнак вражав своїми знаннями у різних сферах та був ідеальним представником середовища, в якому виріс. А завдячувати формуванню його характеру потрібно, звичайно ж, сім’ї. Наполегливий, працьовитий, рішучий – саме таким виховали Пітера Ревсона. Здавалось би, усе життя хлопця було вже розписане: де навчатись, з ким спілкуватись, якою людиною стати, яку професію обрати. Все змінилось тоді, коли майбутній гонщик ступив на власний шлях. І в одну мить привілейований статус став тягарем для Пітера.
Спершу Ревсон подорожував різними університетами, далі не закінчив навчання, відмовився продовжувати бізнес батька і, нарешті, обрав шлях пілота. Ці всі обставини змусили сім’ю відвернутися від Пітера. Батьки припинили оплачувати його життя, а їх син наважився будувати власну кар’єру. Тож, після спроб працювати в рекламній агенції та у маркетинговій компанії, молодий пілот все ж купує свій перший спортивний автомобіль. А з цього моменту і починається справжня історія Пітера Ревсона.
Кар’єра пілота
Кар’єра пілота розпочалась для Пітера Ревсона, коли він придбав Morgan й відправився на своє перше змагання. Тоді хлопець здобув друге місце, наступного разу йому вдалось перемогти, а третьої спроби не було, адже Пітера вигнали за агресивний стиль водіння. Оскільки юнак прокладав свій власний шлях, то втрачати йому було нічого. Зовсім скоро він об’єднався з давніми друзями – Тіммі Маєром та його братом – Тедді. З останнім пілота ще багато разів зв’язувала доля. Таким складом хлопці взялись підкорювати Formula Junior у 1962 році. Тіммі й Пітер брали участь у перегонах, а Тедді займався організаційними моментами. Тоді Ревсон ще не демонстрував видатних результатів, чимало програвав напарнику та дратувався через невдачі. Проте амбіції пілота були нестримними й тому він продовжив цей шлях самостійно. Юнак зібрав всі свої заощадження й переїхав до Великої Британії. Там він зміг купити Cooper T56 та фургон, на якому їздив Європою й змагався. Це не було тим, до чого звик Пітер, але його влаштовувало таке життя. Єдиним, чого йому бракувало, були перемоги.
Після наполегливої праці над своїм автомобілем та численних подорожей, Ревсону все ж вдалось показати результати. Декілька перемог над початківцями, здобуття досвіду й корисних зв’язків хоч і допомогли пілоту, проте він прагнув більшого. А отримувати це він поїхав до себе додому – в США. Сталось це у 1965 році, коли пілот взяв участь в Can-Am та Trans-Am. Тоді Пітер неохоче змагався в рідній країні, але через деякий час усвідомив, що це шлях кожного американського пілота. Ба більше, саме тут він здобув впевненість, нові навички, славу й репутацію вмілого учасника. Стабільність його виступів перервала смерть молодшого брата – Дугласа. Він взяв приклад з Пітера й також змагався, що призвело до трагедії у 1967 році на трасі в Данії. Як згадували друзі Пітера Ревсона, ця подія неабияк вплинула на нього. Після пережитого він зібрався з силами й старався ще більше для брата. Пілот провів вдалий сезон у 1969 й 1970 роках, а далі на нього чекав неймовірний успіх.
У 1971 році йому вдалось виграти чемпіонат Can-Am, здобути поул Indianapolis 500 й вирвати друге місце на тих перегонах. Подія ще й стала особливою для Пітера, адже тоді на нього вперше прийшов подивитись батько й дядько. Це було абсолютним визнанням для чоловіка, який все життя працював над власною справою. Як розповідав Тедді Маєр, Ревсон був таким здивованим, що пристебнув паски безпеки задом наперед й не зміг втримати стовідсоткову концентрацію під час перегонів. Попри все, Пітер зміг себе зарекомендувати з найкращої сторони і його чекала найбільша мрія – “Формула-1”.
“Формула-1”
Пітер Ревсон двічі підкорював “Формулу-1”. Цей чемпіонат був його мрією та ціллю номер 1, адже гонщик прагнув, щоб його помітили у Європі. Вперше досягти успіху йому вдалось у 1963 році. Саме тоді його взяв Рег Парнелл, який планував увійти у сезон 1964-го з командою Reg Parnell Racing. Разом з Пітером місце у команді отримав Кріс Амон та Майк Гейлвуд. Напарники стали легендарною трійцею, яку називали Ditton Road Flyers. Пілоти жили разом у квартирі й про їхні вечірки ходили легенди. Публіка не втомлювалась обговорювати те, що хлопці вміли розважатись. А за чутками, хто б не намагався припинити їхні святкування, всі приєднувались. Ну а сам Амон казав, що ці всі історії були прикрашені й перебільшені. Ще він відзначав, що, попри неоднозначну репутацію, Пітер розумно підходив до будь-яких заходів, не жертвуючи перегонами. Ця казка завершилась смертю Парнелла, після якої команда не змогла показати високий рівень. І тому Ревсон забув на деякий час про “Формулу-1”.
Пілоту вдалось повернутись до омріяного чемпіонату у 1972 році. І ця спроба була набагато кращою, адже Пітер набрався досвіду й здобув популярність. У той сезон його запросила до себе McLaren. Потенціал пілота помітив його давній друг – Маєр. Єдиною умовою було те, що Ревсон повинен брати участь й в інших перегонах: Can-Am та Indi. І хоч Пітер не приєднався до всіх змагань “Формули-1”, проте йому вдалось фінішувати п’ятим у загальному заліку пілотів й принести команді третє місце. Ще кращим був 1973 рік, адже тоді Ревсон здобув дві перемоги: на гран-прі у Сільверстоуні й у Канаді. Пілот часто випереджав свого напарника, завоював ще кілька подіумів та забезпечив команді третє місце в чемпіонаті. Попри ці всі здобутки, керівництво вирішило замінити його на Емерсона Фіттіпальді, після чого Пітер Ревсон пішов.
Це був серйозний конфлікт, який змусив чоловіка ще більше працювати. Він не мав часу на сумніви, адже поставив собі за мету досягти чемпіонства протягом трьох років. Саме тому він перейшов до Shadow, з якою і розпочав 1974 рік. Від себе у “Формулі-1” гонщик вимагав чимало. Як він вважав, в нього не було права на страх, єдиною метою була перемога, ну а головним конкурентом – час. Останній у нього закінчився 22 березня 1974 року, коли пілот розбився під час тестової сесії на своєму боліді. Тож Пітер Ревсон віддав своє життя мрії – “Формулі-1”.
Характер Пітера
Плейбой, золотий хлопчик, найбажаніший парубок – саме ці ярлики швидко привʼязались до Пітера Ревсона. Він був вмілим пілотом й доброю людиною, можливо, тому його життя здавалось казкою. Проте друзі, колеги й рідні знали іншого чоловіка, який не був образом з обкладинки журналу.
Насамперед Пітер розбив стереотип про золотого хлопчика. Попри численні статки його сімʼї, заможне дитинство й чимало можливостей, Ревсон ще у коледжі вибрав для себе інший шлях. Він понад усе прагнув досягнути чогось самостійно й вразити цим свого батька. А визначався цей успіх для Пітера грошима, адже такий показник цінували у його сімʼї. Саме тому він подорожував у фургоні, жив на преміальні з перегонів й економив. Пілот досяг всього сам й зовсім скоро зрозумів, що перемоги у перегонах є не меншим індикатором успіху.
Не був правдою і статус плейбоя. Його колеги чи не найбільше дивувались таким чуткам. Так, вони розуміли, що Пітер красивий, веселий й харизматичний пілот. Проте він був надзвичайно скромним, вихованим й непублічним чоловіком. Саме від Ревсона його друзі вчились, як бути джентльменами. А останні стосунки взагалі стали темою для насмішок серед найближчого кола, адже Пітер зовсім не розбирався в людях.
Ну а ще про гонщика треба знати те, що він був людиною суперечностей. Чоловік відмовився від допомоги сімʼї й досягнув усього сам, але все ще вимірював успіх її стандартами. У нього були напружені стосунки з батьком, але його Пітер прагнув вразити понад усе. Ревсон був працьовитим, наполегливим і старанним та водночас часто сперечався, конфліктував й не вмів визнавати помилок. Беззаперечною була харизма пілота. Він любив епатувати, жартувати й влаштовувати шоу. Та, попри це, чоловік відзначався закритістю. Тож ніхто не міг похвалитися, що по-справжньому знає пілота. І як відзначав його друг, журналіст та автор книги “Швидкість зі стилем” – Леон Мандель, Пітер Ревсон був тигром, який йде сам по житті.
