Це історія людини, яка навчилася бачити мистецтво там, де інші бачили лише звичайні речі. Банка супу, коробка з пральним порошком чи фотографія кінозірки — в його руках все це ставало символом нової епохи. У цій статті на i-new-york.com розкажемо як з хворобливого хлопчика виріс художник, що назавжди змінив світ сучасного мистецтва. Його роботи довели, що навіть найзвичайніші речі можуть стати іконами культури, якщо подивитися на них по-новому.
Хлопчик, який малював у ліжку
Енді Воргол народився 6 серпня 1928 року в Піттсбурзі в родині емігрантів зі Східної Європи. Родина жила скромно, але в домі завжди панувала атмосфера підтримки. Коли хлопчикові було лише вісім років, його життя різко змінилося. Він тяжко захворів, стрептококова інфекція спричинила скарлатину, яка згодом переросла у ревматичну лихоманку та рідкісний нервовий розлад. Через слабке здоров’я Енді часто не міг ходити до школи та був змушений проводити багато часу в ліжку.
Саме в ці довгі дні самотності він почав малювати. Олівці, журнали та ножиці стали його найкращими друзями. Він вирізав фотографії голлівудських акторів, складав власні альбоми та годинами копіював зображення з коміксів. А коли Енді зацікавився фотографією, родина допомогла йому облаштувати в підвалі маленьку фотолабораторію. Там він вчився працювати зі світлом та зображеннями — навички, які згодом стануть важливою частиною його творчості.
Після закінчення школи хлопець вступив до Технологічного інституту Карнегі, де вивчав комерційне мистецтво. Студентські роки були для нього часом пошуків. Він малював, експериментував зі стилями, оформлював студентський журнал та активно долучався до творчого життя кампусу.
У 1949 році, отримавши диплом бакалавра образотворчих мистецтв, Енді вирішив зробити сміливий крок — переїхати до Нью-Йорка.
Ейфорія великого міста
Нью-Йорк зустрів молодого художника галасом, темпом та нескінченними можливостями. Разом з другом Філіпом Перлштейном він оселився в невеликій квартирі неподалік Томпкінс-сквер-парку. Вже на другий день після приїзду Енді вирушив показувати свої роботи артдиректорці журналу Glamour. Вона уважно переглянула його портфоліо, похвалила малюнки та навіть купила один з них за десять доларів. Це був його перший заробіток у Нью-Йорку — і водночас початок великої кар’єри.
Невдовзі Енді отримав своє перше серйозне замовлення — створити ілюстрації взуття для журналу. Здавалося б, звичайна тема, але саме тут проявився його талант. Взуття в його малюнках виглядало майже живим, з власним характером та настроєм.
У 1950-х роках Енді Воргол став одним з найпопулярніших комерційних ілюстраторів Нью-Йорка. Його роботи регулярно з’являлися у провідних модних журналах — Glamour, Vogue, Harper’s Bazaar і Mademoiselle.
Щоб просувати свої роботи, Воргол навіть створював власні книжки з ілюстраціями та розсилав їх потенційним клієнтам. Серед них були дотепні видання на кшталт «25 котів на ім’я Сем та одна блакитна кицька». У цих книгах часто використовувалася каліграфія його матері, яка допомагала оформлювати тексти.
Поступово художник почав працювати з дедалі більшими клієнтами, створюючи рекламу та навіть обкладинки платівок. Серед його замовників з’явився і ювелірний бренд Tiffany & Co..
На початку 1960-х Воргол відчув, що комерційна ілюстрація більше не задовольняє його творчі амбіції. Він почав експериментувати з новими техніками та ідеями. Його зацікавила шовкографія — метод друку, який дозволяв відтворювати одне й те саме зображення багато разів. Саме ця техніка стала основою його майбутнього стилю. У 1962 році художник представив серію картин з банками супу Campbell’s. На полотнах зображувалися звичайні консервні банки — ті самі, які стояли на полицях кожного американського супермаркету. Ці роботи викликали справжній шок у мистецькому середовищі. Одні вважали їх геніальними, інші — провокаційними. Але всі погоджувалися в одному: з’явилося щось абсолютно нове.
У 1963 році Воргол відкрив свою знамениту студію — The Factory («Фабрика»). Тут збиралися художники, музиканти, актори, фотографи та просто дивакуваті герої богемного Нью-Йорка. Стіни студії були вкриті срібною фарбою та фольгою, атмосфера нагадувала нескінеченну творчу вечірку. Саме тут народжувалися його культові портрети знаменитостей — від Мерлін Монро до Елвіса Преслі. Воргол також почав знімати експериментальні фільми та продюсувати музику. Його студія стала одним з центрів нью-йоркської контркультури.
Постріл у «Фабриці» та друге життя Енді Воргола
3 червня 1968 року в «Фабриці» сталася подія, що назавжди змінила життя художника. Радикальна письменниця Валері Соланес вистрілила в нього.
Воргол отримав важкі поранення та дивом вижив після складної операції. Він провів майже два місяці в лікарні, а наслідки травм відчував до кінця життя.
Через рік Воргол поступово став повертатися до світського життя, з’являтися на вечірках та прем’єрах. У 1969 році він разом зі своїм оточенням поїхав до Лос-Анджелеса, де обговорював можливу угоду з Columbia Pictures.
Саме в цей період Енді майже не розлучався з камерою Polaroid. Миттєві фотографії стали для нього способом документувати власне життя — зустрічі, подорожі, вечірки. Частину цих знімків навіть опублікував журнал Esquire.
Згодом ці фото перетворяться на основу його знаменитих портретів, які він почне створювати у 1970-х роках за допомогою шовкографії.
У цей час Воргол продовжував експериментувати з кіно. Після виходу еротичної стрічки «Блакитне кіно» він орендував невеликий театр у Нью-Йорку, де протягом кількох тижнів демонструвалися відверті андеграундні фільми. Того ж року Воргол разом з британським журналістом Джоном Вілкоком заснував журнал Interview magazine. Спочатку він був присвячений кіно, але швидко перетворився на хроніку світського життя — з розмовами із зірками, художниками та моделями.
Наприкінці 1969 року художнику запропонували незвичну роль — куратора музейної виставки. Він створив експозицію під назвою Raid the Icebox, використовуючи предмети з колекції Музею Школи дизайну Род-Айленда.
Виставка була незвичною. Воргол навмисно показував речі так, ніби глядач заглянув у музейні запаси, а не в традиційні зали. Проєкт став одним з ранніх прикладів експериментального музейного кураторства.
Наприкінці 1971 року Воргол разом із Полом Морріссі купив маєток Eothen на узбережжі в Монтоку. Будинок швидко став популярним місцем зустрічей богеми.
Серед гостей тут бували Джекі Кеннеді, Елізабет Тейлор, Трумен Капоте, гурт The Rolling Stones. Саме для альбому Sticky Fingers цього гурту Воргол створив знамениту обкладинку, за яку його навіть номінували на премію «Ґреммі».
У 1970-х роках Воргол став найвідомішим портретистом світської еліти. Він малював політиків, дизайнерів, музикантів та спадкоємців великих статків.
Серед його моделей були Мік Джаггер, Ліза Міннеллі, Ів Сен-Лоран. Він також створив серію портретів китайського лідера Мао Цзедуна — один з найгучніших мистецьких проєктів десятиліття.
Остання глава життя митця
У 1973 році лікарі вперше діагностували в Енді Воргола жовчні камені. Попри рекомендації медиків, художник довгий час відмовлявся від операції, він панічно боявся лікарень та хірургічного втручання. Однак здоров’я художника поступово погіршувалося. Він часто страждав від сильного болю, майже не міг їсти та був сильно зневоднений. 20 лютого 1987 року Воргола госпіталізували до лікарні на Мангеттені. Вже наступного дня йому провели операцію з видалення жовчного міхура. Після неї Воргол прийшов до тями, міг ходити, телефонувати та навіть дивився телевізор. Проте рано вранці 22 лютого його стан раптово погіршився. О 6:31 ранку митця офіційно оголосили мертвим. Причиною смерті стала раптова серцева аритмія.
Тіло художника перевезли до його рідного міста Піттсбурга. Воргола поклали в бронзову труну із золоченими деталями. У руках художник тримав маленький молитовник та червону троянду. Під час поховання близька подруга митця Пейдж Пауелл поклала до могили кілька символічних речей: журнали Interview та флакон парфумів Estée Lauder Beautiful.
Через кілька місяців після смерті художника Департамент охорони здоров’я штату Нью-Йорк оприлюднив звіт про лікування Воргола. У документі зазначалося, що в лікарні могли бути допущені серйозні помилки. У 1991 році родина подала позов до Верховного суду Нью-Йорка через неналежне медичне обслуговування. Справу зрештою вирішили поза судом — родина Ворголів отримала компенсацію, але її сума не була оприлюднена.
Особисте життя Воргола залишалося загадкою протягом усього його життя. Він жив у часи, коли гомосексуальність у США ще була сильно стигматизована, тому часто уникав прямих відповідей у пресі. Найдовші романтичні стосунки художника були з дизайнером інтер’єрів Джедом Джонсоном. Вони прожили разом близько дванадцяти років та фактично вели спільне домашнє життя. Попри богемний стиль життя, Воргол був глибоко релігійною людиною. Він належав до русинської греко-католицької традиції та регулярно відвідував церкву St. Vincent Ferrer Church у Нью-Йорку. Священники згадували, що він приходив на службу майже щодня, але часто сидів на задніх лавках, щоб не привертати уваги.
Сьогодні спадщина Воргола живе не лише в музеях. Його ідея — що будь-який образ, навіть найзвичайніший, може стати мистецтвом — змінила культуру назавжди. І саме тому ім’я Енді Воргола й досі залишається символом епохи, коли мистецтво навчилося дивитися на світ очима масової культури.