Його спортивна ідентичність — складне переплетіння численних зв’язків. Він водночас індивідуальний боєць та відданий командний гравець, американська зірка та син карибських батьків. Рай Бенджамін — легкоатлет, один з найсильніших у світі у бігу на 400 метрів з бар’єрами та в спринті на тій самій дистанції. Але мало хто знає, що однією зі сходинок до спортивного Олімпу для нього був український Донецьк. Про це та інші цікаві факти з життя нью-йоркського чемпіона — далі на i-new-york.com.
Від Антигуа до Американської мрії
Рай Бенджамін народився в Маунт-Верноні, штат Нью-Йорк, у сім’ї з потужним спортивним корінням. Його батько, Вінстон Бенджамін, був знаменитим крикетистом Вест-Індії, який входив до складу легендарної команди, що вісім років залишалася непереможною. Від батька Рай успадкував не лише швидкість та витривалість, а й жагу до боротьби — рису, яка визначила його кар’єру на доріжці.
Ще школярем хлопець вже збирав медалі на змаганнях штату Нью-Йорк, встановлюючи рекорди на дистанціях 300 та 400 метрів з бар’єрами. Його результати, 49,97 на 400 м з бар’єрами та 46,19 на відкритому 400-метровому, зробили Рая одним з найперспективніших юних атлетів країни. Проте шлях до міжнародного рівня був далеким від легкого.
У 15 років Рай вперше виступив на світовій арені, представляючи не США, а Антигуа та Барбуду на юнацькому чемпіонаті світу в Донецьку. Хоча це був захопливий досвід, він згадує, що відчував себе самотнім серед чужої команди.
«Я бачив, як спортсмени з США підтримували одне одного, і зрозумів, що мені цього бракує», — пригадує він.
Саме тоді народилася мрія — виступати за Team USA. Процес переходу виявився довгим: два сезони очікування, десятки документів та сумніви. Нарешті, сидячи на уроці іспанської о восьмій ранку, Рай отримав доленосний лист — перехід схвалено.
«Це був момент, який змінив усе. Я став частиною команди, про яку мріяв», — каже Бенджамін.
Сьогодні Рай Бенджамін — не просто олімпійський призер і чемпіон світу, а символ двох культур, двох батьківщин. Це історія хлопця, який починав самотнім підлітком у Донецьку, а став обличчям нової американської легкої атлетики.
Легендарний студент
Коли Рай Бенджамін вперше ступив на студентську доріжку, ніхто не здогадувався, що кілька років потому він перепише історію університетського спорту. Вже на першому курсі Рай демонстрував чисту техніку, впевненість та неймовірну легкість у русі. Та справжнє розкриття сталося після переходу до Університету Південної Каліфорнії (USC) — місця, де народжуються чемпіони.
У 2017 році Бенджамін став сенсацією конференції Pac-12, вигравши біг на 400 метрів з бар’єрами (49,52) та здобувши срібло на чемпіонаті NCAA (48,33). Він перетворював біг на мистецтво: ритмічний, плавний, але потужний, ніби кожен його крок був продуманий до досконалості.
2018 рік став кульмінацією — моментом, коли Рай Бенджамін перестав бути просто студентом та став легендою. Він виграв чемпіонат NCAA з рекордом 47,02 секунди на 400 м з бар’єрами — результат, який зрівняв його з самим Едвіном Мозесом, і став другим найкращим часом в історії. Того ж року він допоміг команді USC встановити рекорд в естафеті 4×400 м — 2:59.00, один із найшвидших забігів усіх часів.
Його виступи у залі теж вражали: третє місце на 200 м (20,34), перемога на 400 м (45,94) та рекордна естафета 3:00.77 — це були миті, коли Рай, здавалося, виходив за межі людських можливостей.
За свою університетську кар’єру Бенджамін став триразовим чемпіоном NCAA, восьмиразовим Всеамериканцем та володарем численних титулів Pac-12.
USC дало йому не лише знання й диплом, а й крило, з якого він злетів у світ великої легкої атлетики.
Здобуття всесвітньої слави
Коли Рай Бенджамін залишав університетські доріжки USC, він вже був більше, ніж просто студент-спортсмен. Рай йшов у професійний світ не як новачок, а як майбутня зірка, з аурою спокою, впевненості та тієї особливої елегантності, яку мають лише обрані.
Після переходу до професіоналів у 2018 році Бенджамін одразу заявив про себе. Париж, літня спека, стадіон переповнений — і він долає 200 метрів за 19,99 секунди, ставши одним з небагатьох у світі, хто «прорізав» межу 20 секунд. Тоді ж він почав тренування під керівництвом Боба Керсі — легендарного наставника, який колись вів Флоренс Ґріффіт-Джойнер та Джекі Джойнер-Керсі.
2019 рік став роком дебюту на чемпіонаті світу в Досі. Переживання, тривалі тренування, нічні старти і перше велике срібло. 47,66 секунди на 400 м з бар’єрами, позаду лише норвежця Карстена Вархольма. Разом зі збірною США Рай виборов золото в естафеті 4×400 м. Так народилася нова дуель десятиліття — Бенджамін проти Вархольма, швидкість проти витривалості, техніка проти дикої сили.
3 серпня 2021 року. Фінал Олімпійських ігор у Токіо. 46,17 секунди — це був забіг, у якому жоден бар’єр не здавався перешкодою. Рай фінішував другим, лише за кілька десятих після Вархольма, але те, як він біг, стало еталоном техніки. Після Токіо Рай Бенджамін вже не міг зупинитися. У 2022 році в Юджині він знову здобув срібло, майже дзеркально повторивши результат. Але у 2023 році в Будапешті настав його момент — перше золото чемпіонату світу. Тоді стало очевидно — Бенджамін не просто наслідує великих, він сам став частиною їхнього пантеону.
Паралельно Рай домінує на домашніх аренах — шість років поспіль виграє національні чемпіонати USATF, встановлюючи стандарти для нових поколінь спринтерів. На етапах Діамантової ліги його перемоги вражають: Монако, Рим, Стокгольм, Цюрих — кожен старт перетворюється на майстер-клас з точності.
2024: Сезон капітуляції та перемоги
Сезон 2024 року для Рая Бенджаміна став не просто черговим етапом — це був рік перезавантаження, переосмислення та справжнього відродження. Він розпочав сезон з рішення, яке змінило все: прийти до тренерки Джоанни Гейс та чесно сказати — «Хочу знову отримувати задоволення від змагань». І вона зрозуміла. Разом із командою вони створили новий підхід, де не залишилось місця для страху чи перенапруги. Бенджамін називає це своїм «сезоном капітуляції» — моментом, коли він дозволив собі просто бути, довіритися процесу та перестати контролювати все навколо.
Одним з головних випробувань стало рішення пропустити Prefontaine Classic. Для спортсмена його рівня це звучало дивно. Але Рай відчував — якщо вийде на старт з травмованим квадрицепсом, ризикує всім сезоном. І він зробив немислиме — сказав «ні». Рішення далося нелегко, та саме воно врятувало його форму. Вже в липні, на етапі Діамантової ліги в Монако, він знову був собою — переміг і вперше за довгий час відчув повну впевненість перед головним стартом року.
На Олімпійських іграх у Парижі Рай був непереможним. Його 400 метрів з бар’єрами — еталон техніки, сили та холодного розрахунку. Але справжнім кульмінаційним моментом стала естафета 4×400 метрів. Він біг останній етап, той, що вирішує все. Стадіон ревів. На останніх метрах у нього вже не залишалося сил, але він ішов до фінішу, шепочучи:
«Будь ласка, Боже, доведи мене до лінії».
Коли він перетнув її — це було більше, ніж перемога. Це було звільнення. Для Бенджаміна ця медаль означала більше, ніж особисте золото. Бо в ній — не лише його швидкість, а й довіра, братерство, синхронність команди.
«Ми бігли не лише один за одного, — казав він потім. — Ми бігли за всю країну».
Повернувшись додому, Рай виграв національний чемпіонат США, продемонструвавши не просто швидкість, а зрілість. Він вже не поспішав, не панікував, не реагував на чужі темпи. Коли Калеб Дін рвонув уперед, Бенджамін залишився спокійним. Він знав, що суперник «згорить» після шостого бар’єра. І він чекав свого моменту — точного, холодного, як постріл. Це був досвід, що перетворює спортсмена на майстра.
Поза біговими доріжками Рай живе не менш активно. У 2024 році він запустив подкаст Beyond the Records разом з Ноєм Лайлзом та Грантом Голлоуеєм, де спортсмени відверто говорять про життя поза змаганнями. А у вільний час Бенджамін сідає на велосипед і мчить вулицями — не для тренування, а просто щоб відчути рух, свободу, той самий вітер, що колись супроводжував його на перших стартах.
Він став символом рівноваги між розумом та тілом, швидкістю та спокоєм. Його бар’єри — це не лише частини дистанції, а метафори життя: іноді треба зупинитись, щоб потім пробігти далі, ніж будь-коли.